Богуміл Грабал: Вар'яти: Вибрана проза

Богуміл Грабал (1914–1997) — видатний чеський письменник. Юрист за освітою, майже все життя був підозрюваний у політичній та естетичній «неблагонадійності» й перебував на суспільному марґінесі. Першу книжку видав 1956 року. Швидко здобув популярність як своєрідний поетичний хронікер щоденного життя, який для своїх творів уживав невибагливо-розмовний стиль. Нерідко вдавався до абсурду й чорного гумору. В соціалістичній Чехословаччині його творчість неодноразово зазнавала утисків цензури. Нині Грабал перекладений та виданий у кількох десятках країн і є одним із найвідоміших чеських письменників щойно минулого століття.

«Я завжди дуже любив і дотепер люблю книги Грабала, — говорив Мілан Кундера. — Його проза схожа на високу поезію в нестримному леті фантазії. Так уміли писати тільки, можливо, деякі прославлені латиноамериканці. Але вони не знали про нього, і він, думаю, не знав про них. Коли-небудь буде забута російська окупація, а про ті роки заговорять, як про великий час чеської культури, коли жив Грабал, що написав книги «Я обслуговував англійського короля» і «Надто гучна самотність».

У першому номері «Всесвіту» за 1991 рік було вміщено листа читачки з Запоріжжя, в якому вона благає не друкувати більше «на сторінках улюбленого «Всесвіту» Б. Грабала, А. Мальро, К. Вольф і особливо Е. Йонеско».

Список небажаних для пересічного читача письменників можна продовжити, бо подібні листи надходили і до редакції «Иностранной литературы»: потрапляють до цього списку здебільшого визначні письменники, серед яких чимало й Нобелівських лауреатів. Така вже наша постсоцреалістична дійсність, що читач просто не звик до творів глибших, вершинних.

Однією з вершин чеської та світової літератури є той самий Богуміл Грабал, чиє одне-єдине оповідання викликало гнів читачки.

Дві течії в літературі сформували його як письменника: чеський поетизм і європейський сюрреалізм. Богуміл Грабал — письменник світової слави, перекладений у всіх цивілізованих країнах і виданий солідними накладами. У нас же досі було лише кілька публікацій його оповідань у «Всесвіті».

Життя Грабала було повне злигоднів і, здавалося, доля вчинила все можливе, аби тільки перешкодити йому зійти вгору щаблями слави.

Народився він за чотири місяці перед початком Першої світової війни — 28 березня 1914 року — в сім’ї пивовара у місті Брно. Однак аж до двадцятого року життя мешкав у Німбурку, поки не переїхав до Праги — студіювати право в університеті.

1939 року після закриття університету німцями, повернувся до батьків у Німбурк, де влаштувався нотарем, але восени 1940 подався знову до Праги. Працював там референтом торговельної школи, потім комірником у Німбурку і нарешті, майже до кінця 1946 року, робітником, а тоді черговим на залізничній станції у Костомлятах. Склавши маґістерські іспити на правничому факультеті у Празі, до середини 1949 року працював страхувальним аґентом і комівояжером.

На своєму шляху в літературу він мусив здолати чимало перешкод. На тридцять п’ятому році життя Грабал мало не дебютував як поет у приватному видавництві. Але соціалізм уже твердо ступив на чеську землю, і оскільки в 1948-1949-му роках приватні видавництва були націоналізовані, набрану збірку сюрреалістичних віршів просто розсипали. А самого автора послали на ливарний завод у Кладно звичайним робітником.

Там, у Кладно, на ливарнях працювало чимало таких бригад, складених із «гнилих інтеліґентів», що заважали цілій країні йти переможним кроком до світлого майбутнього. Хтозна скільки довелося б Грабалові там ідейно перековуватися, коли б не спіткало його ще більше лихо — важка травма черепа. Починаються довгі місяці лікування, і лише наприкінці 1954 року він отримує роботу на складі макулатури в Празі.

Завдяки клопотанню свого друга і вчителя, відомого чеського художника і поета Іржі Коларжа, письменник з 1962 року починає отримувати грошову допомогу як працівник мистецтв. Ці засоби вкупі з пенсією за інвалідністю дозволили йому цілковито присвятити себе літературі. Період його найбільшої творчої активності збігся за часом з репресіями, яких за вказівкою Москви зазнали чехословацькі дисиденти.