Вторгнення комуністичних військ до Чехословаччини у 1968 році змусило багатьох чеських письменників еміґрувати. Грабал залишився, хоч і не чекав нічого доброго від влади, котра переслідувала його ціле життя. Спілку чеських письменників окупаційною владою було розпущено, а до нової, маріонеткової, Грабал вступати не став, воліючи заробляти на хліб насущний далеко не інтелігентською працею.
Після відлиги шістдесятих років настала глибока криза. Твори письменників, що брали участь у подіях Празької весни, вилучалися з бібліотек, а самі автори піддавалися переслідуванням. Не уник цієї долі і Богуміл Грабал. Наклад двох його тільки що написаних книг 1970 року був пущений під ніж. Відтепер двері офіційних видавництв перед ним зачинені. Тільки дещо потрапляє до читача завдяки чеському самвидаву або еміґрантським виданням.
Так сталося, що Грабал як письменник сформувався у зрілому віці. Принаймні найвартісніші свої твори написав лише на четвертому десятку життя, а опублікував, коли вже йому було за п’ятдесят. «Карел Чапек колись написав, що прозаїк стає письменником до сорока років. Це правда, — погоджувався Грабал, тлумачачи свій надто пізній вступ до літератури. — Той, кого цікавить не стільки життя, скільки його відображення, приречений весь час потрапляти в ситуації, які йдуть врозріз із його розумінням світу, у ситуації, які йому вочевидь проти шерсті і понад його сили… Я, від природи невпевнена у собі людина, мусив надавати людям ґарантії в завтрашньому дні (працюючи страховим агентом — Ю. В. ); я любив нескінченні прогулянки над рікою і захід сонця, а працював чотири роки на металургійному заводі в Кладно; я терпіти не міг театру й акторів, а був чотири роки робітником сцени, і так далі. І все-таки я зміг вижити у цьому далекому для мене оточенні і врешті-решт полюбив людей, з якими працював, і побачив головне: що вони там, унизу, такі ж боязкі, як і я, і цей страх є своєрідним «поясом цнотливості», що ховає їхню милу і добру сутність».
Оці постійні зміни, життя на узбіччі, серед людей, далеких від мистецтва й науки, дали, врешті, свої результати, вилившись у твори, яких, вочевидь, не міг написати жоден офіційний соцреалістичний письменник. Ще на ливарнях у Кладно Грабал написав велике оповідання «Ярмілка», яке надрукувати, проте, не вдалося.
1956 року Грабал нарешті дебютував — тоненькою книжечкою з двох оповідань під назвою «Розмови людей», що вийшли накладом 250 примірників як додаток до бібліофільського часопису. Ані сам Грабал, ані його біографи це видання за дебют не вважають. Однак саме ця книжечка сконденсувала в собі всі характерні риси грабалівської поетики. Сюрреалісти шукали «снів наяву» скрізь, крім людських балачок, Грабал знайшов їх саме в буденних розмовах, на вулиці, в кнайпі, за гальбою пива, — створивши свій особливий «плебейський» сюрреалізм.
1959 року «чорнороб» Грабал підготував до друку солідну збірку оповідань «Шпак на ниточці», але недремне око цензури догледіло щось підозріле в тих невинних вуличних образках, і набраний шрифт розсипали.
Лише на п’ятдесятому році життя письменник нарешті діждався своєї першої книжки — «Перлина на дні». А наступного, 1964 року, з’явилася збірка оповідань «Мрійники», перекладена невдовзі у Німеччині, Швейцарії, Італії.
Слава впала на нього, мов грім з ясного неба.
До 1968 року Грабал видає ще кілька книжок. За повістю «Потяги під особливим наглядом», у якій відбилися його спогади про працю на колії під час війни, славний чеський режисер Іржі Менцль зняв однойменний фільм, відзначений 1966 року головною нагородою на фестивалі у Маннгаймі (Німеччина), а згодом і нагородою Оскара у США. Однак, в Чехословаччині цей фільм ще довго припадав пилом на полицях.
За кордоном слава його тим часом росте, а вдома Грабалові книжки читають із-під поли. В СРСР його ім’я згадують лише тоді, коли треба обуритися занепадом чеської літератури, вчасно порятованої доблесною Червоною Армією. Натомість радянському читачеві пропонують таких соцреалістів, як А. Плоудек або «чеський Корнійчук» — Ян Козак. Цей останній виголосив чималу промову на з’їзді очоленої ним Спілки письменників ЧССР, за переклад якої можна подякувати «Всесвітові», бо ж саме з неї ми довідалися, хто насправді є гордістю чеської літератури і чиї книжки варто шукати. Були це розкритиковані й облаяні Козаком Грабал, Гавел, Шкворецький, Кундера, Ашкеназі, Голан, Голуб та інші.
Від 1976 року Грабала починають потрохи знову видавати: з’являється німбурзька трилогія «Містечко над водою» — «Пострижини», «Така гарна жалоба», «Арлекінові мільйони», повість «Як я обслуговував англійського короля» та кілька збірок оповідань і спогадів.
Читать дальше