Джоджо Мойес - Після тебе

Під час наших спільних обідів я дізналася багато про що:

— Жодна людина у віці за сімдесят ніколи не скаржиться на біль від процедур — навіть якщо їй мало не відірвало кінцівку.

— Ті самі літні люди майже завжди перепрошують за «незручності», яких вони завдають.

— Термін «пацієнт ОВ» — не науковий, це означає «пацієнт обмочився й відключився».

— Вагітні жінки вкрай рідко народжують у машині швидкої (цей факт мене розчарував).

— Тепер ніхто не вживає терміна «водій швидкої». Особливо водії швидкої.

— Завжди трапляються чоловіки, які на прохання оцінити свій біль за шкалою від одного до десяти відповідають «одинадцять».

Та коли Сем повертався зі зміни й розповідав про свій день, враження були не з веселих: самотні літні люди; товстуни, не в змозі відірватися від екрана телевізора, — надто важкі, щоб навіть спуститися сходами на вулицю; молоді матері, які ні слова не розуміють англійською і не виходять із дому, цілодобово опікуючись мільйоном дітей — не можуть навіть покликати на допомогу, коли виникає потреба; люди в депресії; хронічно хворі та емоційно залежні.

Іноді в нього складалося враження, що це якийсь вірус, і після роботи доводилося змивати з себе меланхолію разом із запахом антисептику. А ще були самогубства: під колесами поїздів та в тиші ванних кімнат. Часто тіла не знаходили цілими тижнями або місяцями — аж доки когось не почне бентежити запах чи стос пошти біля дверей.

— Тобі буває страшно?

Він був завеликий для моєї маленької ванни. Вода почервоніла — у нього був виклик до пацієнта з вогнепальним пораненням, і Сема всього залило його кров’ю. Дивно, як швидко я звикла до присутності голого чоловіка поруч. Особливо чоловіка, який і сам може рухатися.

— Якщо боїшся — ця робота не для тебе, — просто відповів він.

Перш ніж стати лікарем швидкої, Сем служив в армії. До речі, такий кар’єрний шлях був звичною річчю.

— Їм подобаються колишні солдати — нас нелегко налякати, ми вже все це бачили. При цьому п’яні діти лякають мене набагато більше за всіх тих талібів.

Я сіла на кришку унітаза біля ванної та оглянула його тіло в рожевуватій воді. Навіть незважаючи на його розміри та силу, мені було страшно за нього.

— Хей. — Він побачив щось на моєму обличчі та простяг до мене руку. — Усе нормально. Правда. У мене нюх на проблеми. — Його пальці переплелися з моїми. — Щоправда, це не найкраща робота для сімейної людини. Моя колишня не витримала — усі ці довгі зміни, робота ночами, цей безлад.

— Рожева вода у ванні.

— І це також. Пробач. На станції не працює душ. Мені, мабуть, треба було спочатку заскочити додому. — Він кинув на мене такий погляд, що я зрозуміла: він і не думав заїжджати додому.

Сем витяг пробку, випустив трохи води та відкрив крани.

— Розкажи про неї. Про твою колишню. — Аби тільки голос звучав спокійно. Я не збираюся бути однією з тих жінок. Навіть якщо він виявився і не таким чоловіком.

— Іона. Працювала турагенткою. Мила дівчина.

— Ти не був у неї закоханий.

— Чого б це?

— Ну, про дівчат, у яких закохуються, не кажуть потім «мила». Це як «давай залишимося друзями» — так кажуть, коли не було сильних почуттів.

— А що ж тоді кажуть, якщо були закохані? — здивувався він.

— У такому випадку набирають дуже серйозного вигляду і кажуть: «Карен. Не дівчина, а нічний кошмар». Або: «Я не хочу про це говорити».

— Може, й твоя правда, — задумався він. — Але якщо чесно, то відтоді, як померла сестра, я не дуже-то й прагну якихось почуттів. На мене це дуже вплинуло — ті її останні місяці. Я допомагав доглядати Елен. Рак робить страшні речі. Батька Джейка це просто розбило. Багато хто не витримує. Я був їм потрібний. Я, мабуть, єдиний, хто там тримався вкупі, бо не могли ж ми всі здати… — Якусь мить ми сиділи в тиші. Не знаю, від чого почервоніли його очі: від мила чи від суму. — Так що тоді хлопець із мене був такий собі. А в тебе що? — Він знов повернувся до мене обличчям.

— Вілл.

— Ну звісно. І відтоді нікого не було?

— Нікого, про кого варто було б говорити. — Я знизала плечима.

— Кожен вибирається звідти по-своєму. Так що не вимагай від себе надто багато.

Його шкіра була вологою та теплою. Стало надто гаряче тримати його за руку, і я відпустила. Він почав мити волосся. Я сиділа та спостерігала за ним — мені це подобалося. Його м’язи красиво здіймалися під блискучою від води шкірою. Волосся він мив енергійно та завзято, а потім ще й трусив головою, наче мокрий пес.