Джоджо Мойес - Після тебе

— Ось і все. — Він руками підняв раму та повернувся до мене з дещо осудливим обличчям. — Надто легко як для самотньої жінки в цьому районі.

— Ти не схожий на самотню жінку.

— Та я серйозно.

— Семе, все нормально.

— Ти не розумієш. Я просто хочу, щоб ти була в безпеці.

Я спробувала всміхнутись, але мої коліна трусились, а долонями я трималася за слизькі поруччя. Я пройшла повз нього до вікна непевною ходою.

— Ти в нормі?

Я кивнула. Він узяв мене під лікоть, допомагаючи залізти у вікно моєї квартири. Я ввалилася на килим, чекаючи, доки мені покращає. Я вже дні чотири не спала нормально, тому зараз почувалася півмертвою від утоми — раптом гнів та адреналін, що підтримували в мені життя, зникли.

Сем заліз усередину та зачинив за собою вікно, роздивляючись поламаний замок. У коридорі стояла темрява, дощ приглушено дріботів по даху. Сем покопирсався в кишенях і серед різного мотлоху відшукав невеличкий цвях. Ручкою викрутки він забив його під кутом так, щоб із вулиці ніхто не міг відчинити вікно, а потім важко підійшов до мене та простягнув руку.

— Ось чому так добре бути будівельником на півставки — завжди десь у кишені є цвях. Ну давай. Якщо сидітимеш тут — так і не встанеш ніколи.

Йому прибило дощем волосся, і шкіра виблискувала краплями у світлі коридору. Він підняв мене на ноги, і я поморщилася від болю.

— Що, стегно?

Я кивнула.

— Якби ти тільки вчасно казала… — зітхнув він.

Під очима від утоми пролягли тіні. На зовнішньому боці лівої руки красувалися дві довгі подряпини. Що там у нього сталося минулої ночі? Він зник на кухні, почувся звук відкритого крана, і за мить він повернувся зі склянкою води та двома таблетками.

— Узагалі-то я не маю права тобі цього давати. Але так ти зможеш нормально спати до ранку.

Я з вдячністю їх узяла. Він спостерігав за мною.

— Ти хоч іноді дотримуєшся правил?

— Тільки якщо вони мають сенс. — Він узяв порожню склянку. — Ну то що, між нами все гаразд, Луїзо Кларк?

Я кивнула.

— Я подзвоню завтра. — Почувся довгий видих.

Не знаю, що мене спонукало, але я взяла його за руку, і він повільно стис мою долоню у відповідь.

— Не йди. Вже пізно. І їхати на мотоциклі небезпечно.

Я взяла в нього викрутку та кинула її на килим. Він спрямував на мене довгий погляд, а потім провів рукою по обличчю.

— Не думаю, що від мене зараз багато користі.

— Обіцяю не використовувати тебе для сексуальних утіх. — Я глянула йому в очі. — Сьогодні.

Усмішка повільно осяювала його обличчя — з моїх пліч наче впав тягар, про який я й не здогадувалась.

«Не можна передбачити, що буде, якщо впасти з великої висоти».

Сем переступив через викрутку, і я повела його в спальню — мовчки.

Я лежала в тиші моєї маленької квартири, закинувши ногу на великого чоловіка, що мирно сопів. Вага його руки приємно тиснула на моє тіло. Я лежала й дивилася на його обличчя.

«Зупинка серця зі смертельним наслідком. Аварія на мотоциклі, підлітковий суїцид, колоті рани в бандитській сутичці в Пібоді… Іноді видаються такі зміни, що просто…»

«Ш-ш-ш-ш… усе добре. Спи».

Він ледь устиг зняти форму. Роздягнувся до майки та трусів, поцілував мене, заплющив очі та провалився в мертвий сон. Може, треба щось приготувати? Чи прибрати квартиру, щоб я хоч трохи була схожа на людину, яка дає раду своєму життю? А натомість я просто роздяглася до білизни та примостилася поруч. Хотілося просто декілька хвилин полежати з ним, притулитися шкірою до його футболки, відчути його подих. Я просто лежала та слухала, як він дихає. Як узагалі людина може спати так спокійно? Я роздивлялася горбинку на його носі, різні відтінки щетини на підборідді, темні загнуті вії. У пам’яті прокрутилися всі наші з ним розмови — тільки з нової точки зору. Я тепер сприймала його як самотнього чоловіка, люблячого дядька. Яка ж дурна вийшла ситуація! А все через мою помилку!

Я двічі легенько торкнулася його обличчя. Його шкіра трохи пахла антибактеріальним милом, що ніяк не приглушувало природний чоловічий запах. Його рука рефлекторно стисла мою талію. Я перевернулася на спину та почала дивитися на вуличні ліхтарі — нарешті я не сама в цьому місті. Думки кудись попливли…

Він дивиться на мене широко розплющеними очима. А ще за мить усвідомлює, де він є.

— Чуєш…

Я різко прокидаюся. Ще дуже рано, я все одно сонна. Він у моєму ліжку. Моя нога торкається його тіла. На обличчі виникає усмішка.

— Привіт.