Джоджо Мойес - Після тебе

— Я знаю, що у вас непрості почуття до родини Трейнорів, але думаю, що ця зустріч в інтересах Лілі. Я не знаю, чи розповідала вона вам, але перша їхня зустріч із місіс Трейнор пройшла не надто добре, тому вона дуже хоче зустрітися з Лілі ще раз.

— Луїзо, Лілі може робити що захоче. Але я дійсно не розумію, чому ви вважаєте, що мені необхідно мати до цього стосунок.

Я щосили намагалася говорити ввічливо.

— Ем… бо ви її мати?

— З якою вона навіть і не подумала зв’язатися протягом тижня.

Я завмерла. У животі з’явилося щось важке.

— Повторіть, будь ласка?

— Лілі — вона мені не телефонувала. Я думала, може, вона хоч завітає, коли ми повернулись, але ні, це не для неї. Вона думає лише про себе, як завжди. — Таня витягла вперед руку та глянула на свій манікюр.

— Місіс Готон-Міллер, вона мала б бути зараз у вас.

— Що?

— Лілі. Вона переїхала знову до вас — коли ви повернулися з відпустки. Поїхала від мене десять днів тому.

Ми стояли в бездоганній кухні Тані Готон-Міллер. Я розглядала блискучу кавоварку з мільйоном кнопок, що коштувала, мабуть, дорожче за мою машину. Ми вже хтозна-вкотре намагалися встановити події минулого тижня.

— Було десь близько пів на дванадцяту ночі. Я дала їй двадцять фунтів на таксі та попросила їхати додому, а мій ключ залишити. Тому я була переконана, що вона вдома. — Мені ставало зле. Я пройшла вздовж бару й назад. — Мені слід було перевірити. Але вона приїздила до мене коли хотіла — і так само кудись щезала. А тоді ми… ми трохи посварилися.

Сем стояв коло дверей та чухав брову.

— І жодна з вас нічого про неї не чула відтоді? — запитав він.

— Я надіслала їй чотири чи п’ять повідомлень. Думала, що вона й досі сердиться на мене.

Кави Таня нам не запропонувала. Вона ходила вниз та вгору сходами, потім зазирнула нагору, глянула на годинник — наче чекала, коли ж ми підемо. Менш за все вона була схожа на матір, яка щойно дізналася, що її дитина зникла. Іноді чулося низьке гудіння пилососа.

— Місіс Готон-Міллер, а хтось узагалі щось про неї чув? Чи можна якось дізнатися, чи отримувала вона взагалі повідомлення?

— Я ж казала, — спокійно говорила вона, — я ж казала вам, що вона за дитина. Та ви ж не слухали.

— Я думаю, нам…

Вона піднесла руку, уриваючи Сема.

— Це не вперше. О ні, зовсім не вперше. Вона й раніше зникала на декілька днів з пансіону. Я вважаю, що це школа винна: вони мають завжди знати, де вона перебуває. Тоді вони нам зателефонували через сорок вісім годин після того, як вона втекла, — і нам довелося залучити поліцію. Я впевнена, що якась дівчина з гуртожитку її прикривала. Я взагалі не розумію, як вони можуть не знати, що когось немає в школі! І це за ті шалені гроші, які ми платимо! Френсіс узагалі збирався подавати на них позов. Йому довелося кинути щорічну зустріч ради директорів, щоб вирішити цю ситуацію. Страшенний був переполох.

Угорі почувся якийсь шум, щось упало, а потім хтось заплакав. Таня вийшла з кухні та погукала:

— Лено! Заради Бога, відведи їх до парку! — і, повернувшись, продовжила: — Вона вживає наркотики. І напивається. Вона вкрала мої сережки з діамантами від «Mappin & Webb» — і не визнає цього. Вони коштують кілька тисяч — я навіть не знаю, що вона з ними зробила. До речі, фотоапарат вона теж украла.

Я подумала про мої коштовності, і в грудях щось набрякло.

— Так що все це доволі передбачуване, — продовжила вона. — Я вас попереджала. А зараз пробачте, я маю піти до хлопців — у них важкий день сьогодні.

— Але ви ж повідомите поліцію? Їй же шістнадцять — і її немає вже десять днів!

— Вони не нададуть цьому значення. Принаймні щойно дізнаються її ім’я. — Таня підняла стрункий довгий палець. — Її виключили з двох шкіл за прогули. Вона отримала попередження за зберігання наркотиків класу «А». Її затримували за пияцтво та асоціальну поведінку. За крадіжку в магазині. На мою дочку в них — як вони там це називають? — справжнє досьє. Якщо навіть поліція знайде її та привезе додому, вона знову зникне, коли їй захочеться.

Мені стало важко дихати. Куди ж вона могла податися? Може, до цього причетний той хлопак, що вештався в мене коло будинку? А ті, з клубу, яких Лілі привела додому? Як я могла не приділити цьому уваги?..

— Усе одно, давайте повідомимо. Вона ж іще дитина!

— Ні, я не хочу втручання поліції. У Френсіса зараз непрості часи на роботі — він щосили намагається втримати свій статус у раді директорів. Він втратить свій бізнес, якщо стане відомо, що має стосунок до якоїсь такої історії.