Джоджо Мойес - Після тебе

— Тут буде дуже гарно, — сказала я, коли ми обговорили останню кімнату з ванною.

— Років через десять. Але сподіваюся, що вийде дійсно гарно.

Я окинула оком поле, город та курник. Прислухалася до співу пташок.

— Скажу тобі чесно, я чекала чогось іншого. Ти не думав… ну, запросити будівельників?

— Мабуть, рано чи пізно доведеться. Але мені подобається тут працювати. Знаєш, будувати дім корисно для душі. — Він знизав плечима. — Коли весь день тільки те й робиш, що зашиваєш колоті рани, приводиш до тями самовпевнених велосипедистів, жінок, яких чоловіки використовували замість боксерської груші, дітей із хронічною астмою…

— Недоумкуватих жінок, що падають із дахів.

— Так, і їх також. — Він махнув рукою на бетономішалку та цеглу. — Я працюю тут, щоб далі з цим усім жити. Пива хочеш?

Він заліз у вагончик і махнув, щоб я йшла за ним. Усередині то було мало схоже на звичайний вагон. Тут була маленька, але бездоганно чиста кухня з диванчиком у формі літери «Г», хоч і досі ледь помітно пахло воском та твідовими пальтами пасажирів.

— Я не люблю трейлерів, — пояснив він. Потім махнув у бік диванчика: — Сідай.

З холодильника з’явилося холодне пиво — він передав мені пляшку, а сам поставив чайник на плиту для себе.

— Ти не питимеш?

Він похитав головою.

— Коли я почав працювати на швидкій, то для відпочинку випивав скляночку. Потім дві. А потім уже не міг розслабитися, доки не випивав ті дві, а то й три. — Він відкрив коробочку з чаєм та поклав у чашку пакетик. — А потім я… втратив близьку людину і зрозумів: якщо зараз не зупинюся, то вже ніколи не кину пити.

Він не дивився на мене, поки казав це, — просто ходив по вузькому вагончику навдивовижу граційно для такого великого чоловіка.

— Та іноді я, буває, випиваю пляшку пива. Але не сьогодні — мені тебе ще додому везти.

Такі розмови робили всю ситуацію менш дивною: я сиджу в залізничному вагоні з чоловіком, якого ледь знаю. Складно дотримуватися стриманості з людиною, яка збирала твоє поламане і частково голе тіло. Як можна хвилюватись у компанії чоловіка, який уже сказав, що планує відвезти тебе додому? Складалося враження, що характер нашої першої зустрічі позбавив нас звичайних перепон, що заважають людям пізнати одне одного краще. Він уже бачив мене в білизні. Чорт, та він уже взагалі бачив мене під шкірою! Тому з ним мені було так просто, як не було з будь-ким іншим.

Вагончик нагадав мені про циганські табори, про які я читала в дитинстві, — у них кожна річ мала своє місце і тому в тісноті все одно був порядок. Тут було затишно, але аскетично. Відразу було видно, що це чоловіче житло. Приємно пахло нагрітим на сонці деревом, милом та беконом. Новий початок, мабуть. Цікаво, що сталося з тим місцем, де вони з Джейком мешкали раніше.

— І як… Джейкові тут подобається?

Він сів із чаєм на іншому кінці диванчика.

— Спочатку він думав, що я збожеволів. Але тепер йому подобається. Він доглядає тварин, поки я на зміні. А я пообіцяв навчити його кермувати тут, у полях, коли йому виповниться сімнадцять. — Він підняв кухоль. — Помагай мені Бог.

Я підняла свою пляшку.

Може, річ у неочікуваному задоволенні від того, що проводиш теплий вечір п’ятниці в компанії красивого чоловіка, у якого таке волосся, що хочеться зануритись у нього пальцями, — а може, річ у другій пляшці пива, але я почала насолоджуватися часом. У вагончику стало душно, і ми сіли на вулиці на двох розкладних стільцях. Я дивилася, як навколо по траві ходять курчата, — це якось заспокоювало. Сем розповідав байки про товстих пацієнтів, яких можна було винести з дому тільки силами чотирьох команд, та про молодих членів вуличних банд, які навіть зі зв’язаними за спиною руками кидались одне на одного. Говорячи з ним, я мимоволі потай дивилася, як він тримав кухоль, на його неочікувані усмішки — коли він усміхався, у куточках його очей з’являлися три ідеальні зморшки, наче їх намалювали гострим олівцем.

Він розповідав про своїх батьків. Його батько був пожежником, але вже вийшов на пенсію, а мама колись співала у клубах, але відмовилася від кар’єри заради дітей. («Тому, я думаю, твоя форма привернула мою увагу. Мені подобаються блискітки».) Він не називав імені своєї померлої дружини, але сказав, що його мати переймається через брак жіночої уваги в житті Джейка.

— Раз на місяць вона приїздить і забирає його в Кардіфф — там вони з сестрами клопочуть над ним, годують і перевіряють, чи достатньо в нього шкарпеток. — Він зіперся ліктями на коліна. — Він репетує, але я знаю, що насправді йому подобається туди їздити.