Джоджо Мойес - Після тебе

— Ти ж не думаєш, що…

— Звісно, ні, — відповіла Тріна, піднявши брову. Але голос у неї був не такий уже й упевнений.

Я допомогла Тріні прибрати на кухні та хвилин десять пограла з Томом у «СуперМаріо». Мама не виходила зі своєї кімнати — мабуть, писала есе. Дідусь розважався переглядом перегонів на четвертому каналі. Тато, подумала я, знову пішов до паба. Проте коли я вийшла, щоб їхати додому, то побачила його за кермом робочого фургона.

Я постукала у вікно, і тато аж підскочив від переляку. Я залізла всередину та сіла поруч. Думала, він слухає спортивні новини по радіо, але всередині було тихо.

Він зітхнув.

— Ти, мабуть, думаєш, що я старий дурень.

— Ти не старий дурень, тату. — Я легенько штовхнула його. — Ну точно не старий.

Ми мовчки сиділи, дивилися, як хлопчаки катаються вулицею на велосипедах, і здригалися, коли хтось із них вискакував на дорогу або підлітав на якійсь ямі.

— Я хочу, щоб усе було як раніше. Хіба це так багато?

— Ніщо не може залишатися таким самим вічно, тату.

— Я… я сумую за своєю дружиною, — сказав він слабким голосом.

— Знаєш, ти б міг радіти з того, що твоя дружина ще не втратила цікавості до життя. Вона в повному захваті. Вона дивиться на світ наче новими очима. Просто дай їй трохи свободи.

На його губах оселилася сумна усмішка.

— Вона ж і досі твоя дружина, тату. Вона кохає тебе.

Він повернувся до мене.

— А якщо вона вирішить, що в мене більше немає цікавості до життя? А якщо всі ці нові ідеї… — Він затнувся. — Якщо вона піде від мене?

Я стисла його руку, а потім вирішила, що краще обійняти.

— Так не дозволь цьому статися.

Усю дорогу додому його невиразна усмішка стояла в мене перед очима.

Я саме збиралася на зустріч «Жити далі», коли повернулася Лілі. Вона знову їздила до Каміли, тому нігті, як і завжди після їхніх зустрічей, були чорні від землі. Лілі радісно розповіла, що вони зробили новий бордюр клумби для сусідки, і тій так сподобалося, що вона дала Лілі тридцять фунтів.

— Щоправда, вона ще дала нам пляшку вина, але сказала, що це для бабусі.

Я звернула увагу, як невимушено вона сказала це бабуся .

— А, і ще вчора ввечері я говорила по скайпу з Джорджиною. Тобто це в нас був вечір — а там, в Австралії, ранок. Усе пройшло дуже класно. Вона обіцяла прислати мені цілу купу їхніх із татом фотографій з дитинства, а ще сказала, що я дійсно на нього схожа. Вона вродлива. І в неї є собака Джейкоб — він виє, коли вона грає на піаніно.

Поки Лілі теревенила, я поставила на стіл тарілку салату та сир із хлібом. Я все думала, чи казати їй, що Стівен Трейнор знову дзвонив — уже вчетверте — і хотів спробувати переконати її приїхати до них та познайомитися з дитиною. «Ми ж родина, — казав він. — І Делла стала простіше ставитися до цього всього після пологів».

Мабуть, це краще приберегти до наступного разу. Я потяглася по ключі.

— А, і ще хотіла тобі сказати. Я повертаюся до школи.

— Що?

— Я буду вчитись у школі недалеко від села, де живе бабуся. Пам’ятаєш, я розповідала про свою стару школу? Ту, де мені подобалось? Інтернат, шостий клас. А на вихідні я буду приїздити до бабусі.

Я мало не вдавилася листком салату.

— Ого.

— Вибач. Я хотіла тебе попередити, але все сталося так швидко. Я просто розповідала бабусі про ту школу — а вона взяла й зателефонувала туди! І вони приймуть мене назад! А ще — ти ніколи не вгадаєш! Голлі, моя подруга, і досі там вчиться! Я спілкувалася з нею у фейсбуці, і вона чекатиме на мене. Звісно, я не могла розказати їй про все — навряд чи я комусь узагалі про це розповім. Але вона дійсно мила — і ми були знайомі до всього цього. Вона… вона нормальна.

Я слухала, як вона радісно про все це розповідає, і намагалася побороти відчуття, що мене просто використали.

— І що, коли ти їдеш?

— Ну, навчання почнеться у вересні, так що до початку я вже маю переїхати. Бабуся каже, що краще поквапитися. Може, наступного тижня?

— Наступного тижня? — У мене перехопило подих. — А що каже твоя мама?

— Вона зраділа, що я повернуся до школи. А особливо коли я сказала, що бабуся платитиме. Звісно, мама розповіла про мої справи в колишній школі та про іспити. Бабуся, вочевидь, їй не подобається. Але вона погодилася. «Якщо це зробить тебе щасливою, Лілі. І я дійсно сподіваюся, що ти не будеш поводитися з бабусею так, як з усіма іншими». — Вона передражнила Таню. — Ми тоді з бабусею перезирнулися, та вона лише ледь помітно підняла брову. Я знаю, що вона думає з цього приводу. А я казала, що вона пофарбувала волосся? У каштановий. Їй дуже гарно — так вона майже не схожа на пацієнтку онкологічного відділення.