Джоджо Мойес - Після тебе

— Я привезу її назад завтра після обіду.

Ми стояли на паркінгу. Лілі переминалася з ноги на ногу коло машини місіс Трейнор. Вона з’їла два пудинги — свій із шоколадом та мій (у мене не було апетиту) — і тепер невдоволено роздивлялася пояс своїх джинсів.

— Ви впевнені? — Я й сама не знала, до кого звертаюся. Було очевидно, що їхнє entente cordiale [47] Сердечне порозуміння ( фр .). надзвичайно хитке і його легко порушити, коли щось піде не так.

— Усе буде добре.

— Я завтра не працюю, Луїзо, — повідомила Лілі. — У неділю працює брат Саміра.

Було дивне відчуття, коли я залишила їх удвох. Лілі світилася від радості. Я хотіла сказати щось на кшталт «не курити, не лаятися» чи навіть «може, давайте іншим разом?», але Лілі помахала та всілася на пасажирському сидінні «фольксвагена гольф» і майже не озиралася.

Ну от і все. Я більше не потрібна.

Місіс Трейнор уже попрямувала до машини, коли я гукнула її:

— Місіс Трейнор? Можна запитання?

— Каміла. — Вона зупинилася. — І, думаю, нам з тобою можна на «ти».

— Каміло, добре, ти розмовляла з матір’ю Лілі?

— О так. Розмовляла. — Вона смикнула бур’янину з клумби. — Я сказала, що сподіваюсь у майбутньому проводити з Лілі більше часу. Сказала, що мене складно назвати хорошою матір’ю після всього, що сталось, але, якщо чесно, жодну з нас так не назвати. А ще — що матері годиться іноді думати про щастя своєї дитини, а не тільки про власне.

У мене впала щелепа.

— Годиться — влучне слово, — до мене нарешті повернулася мова.

— Змістовно, еге ж? — Вона вирівняла спину, і в очах промайнуло щось бешкетне. — Тож якщо мені й треба когось боятися, то точно не Тані Готон-Міллер. Думаю, ми з Лілі знайдемо спільну мову.

Я вже пішла була назад до своєї машини, коли місіс Трейнор спинила мене.

— Дякую тобі, Луїзо. — Вона поклала руку мені на плече.

— Я ж нічого не зробила…

— Ні, зробила. Я чудово знаю, що маю безліч причин тобі дякувати. Сподіваюся, колись у мене буде нагода тобі відплатити добром.

— О, та не варто!

Вона зустрілася зі мною поглядом і усміхнулась. Ідеальна помада на губах.

— Я зателефоную завтра, коли везтиму Лілі.

Місіс Трейнор узяла сумочку під руку та попрямувала до машини, де чекала Лілі. Я дивилася, як її «гольф» зникає за рогом, а потім подзвонила Семові.

У блакитному небі канюк ліниво описував кола. Його величезні крила розпростерлися на тлі яскравої синяви. Я запропонувала Семові допомогу зі спорудженням стіни, але ми спромоглися покласти тільки один ряд цегли (я подавала). Було страшенно спекотно, і Сем запропонував випити по пляшці холодного пива в перерві, а потім ми так добре вляглися на траву, що повернутися до роботи було неможливо. Я розповіла йому про випадок із яловичими щоками — і він реготав цілу хвилину, марно намагаючись угамуватися, коли я пояснювала, що «треба було назвати страву якось інакше. Щоки — це ж майже те саме, як коли б тобі сказали, що ти їси курячі гузна!» Я розляглася на траві поруч із ним та слухала ніжні співи пташок і шурхіт трави. Сонце кольору персика повільно рухалося до горизонту. Життя не таке вже й погане, якщо не надто перейматися тим, чи не назвала Лілі когось «членоголовим» у присутності місіс Трейнор.

— У такі моменти мене зовсім не турбує відсутність будинку, — сказав Сем. — Я б міг лежати в траві до старості.

— Хороший план. — Я взяла в рот травинку. — Тільки в січні душ під дощем не така вже й приємна річ.

Він засміявся низьким голосом.

Я приїхала до нього просто з ресторану. Неочікувана відсутність Лілі чомусь вибила мене з колії. Я спинила машину коло воріт і, поки замовкав двигун, дивилася, як Сем кладе цемент на кожну цеглину, притискає її на місце та витирає піт із лоба старою майкою. На душі полегшало. Він нічого не сказав щодо незручних моментів декількох наших попередніх розмов, і я була йому за це вдячна.

Самотня хмарка пробігла синявою неба. Сем трохи ближче підсунув ногу — вона була вдвічі більша за мою.

— Цікаво, чи дістала місіс Т свої фотографії? Для Лілі.

— Фотографії?

— У рамках. Я ж казала. У неї в домі не було жодного фото Вілла, коли ми приїхали вперше. Я здивувалася, коли вона прислала альбом — бо думала, що вона їх усі знищила, — Сем замислився. — І це дивно. Але в мене теж немає його фотографій на виду в інших. Може, треба, щоб минув якийсь час, перш ніж я знову зможу нормально себе почувати в присутності його фото. А скільки тобі часу знадобилося, щоб повернути ту фотографію сестри на тумбочку?