Джоджо Мойес - Після тебе

За півгодини ми зупинилися коло «Корони та підв’язки», готелю з червоної цегли з парком на два акри. Звідси до Оксфорду було хвилин двадцять їхати. Я вирішила, що краще зустрітися на нейтральній території. Лілі вийшла з машини й досить промовисто грюкнула дверима для того, щоб я зрозуміла, що я нестерпна .

Я проігнорувала це, нафарбувала губи та разом з нею зайшла в ресторан.

Місіс Трейнор уже чекала на нас за столиком. Побачивши її, Лілі застогнала.

— Ну навіщо ми знову це робимо?

— Бо обставини змінилися, — пояснила я, підштовхуючи її вперед.

— Лілі. — Місіс Трейнор підвелася, щоб привітатися. Я відразу помітила, що вона була в перукаря — волосся знову гарно підстрижене. На обличчі зовсім трохи косметики. Вона була знову схожа на ту, колишню місіс Трейнор — стриману жінку, яка розуміє важливість зовнішності.

— Добрий день, місіс Трейнор.

— Здрастє, — пробурмотіла Лілі за мною. Вона не простягла їй руку та сіла коло мене.

Місіс Трейнор звернула на це увагу, усміхнулася та покликала офіціанта.

— Цей ресторан був чи не найулюбленішим місцем твого батька, — зауважила вона, розгортаючи серветку. — Коли мені вдавалося вмовити його виїхати з Лондона — а це було нечасто, — ми зустрічалися тут. Тут смачно готують. У них мішленівська зірка.

Я розгорнула меню: кнелі з тюрбо з франжипаном з мідій та лангустинів, копчене філе качки з тосканською капустою кале та ізраїльським кускусом . Лишалося сподіватися, що оскільки нас сюди запросила місіс Трейнор, то вона й платитиме.

— Щось це все надто вже круто, — зауважила Лілі, не підводячи очей від меню.

Я глянула на місіс Трейнор.

— Вілл теж так казав. Але це дуже смачно. Я, мабуть, замовлю куріпку.

— А я морського окуня. — Лілі згорнула меню в шкіряній палітурці.

Я й досі дивилася на аркуш переді мною, не впізнаючи жодної страви. Що таке рутабага [45] Бруква. ? А равіолі з кістковим мозком та копрієм ? Може, тут можна замовити сендвіч?

— Ви готові замовити? — Коло мене з’явився офіціант.

Я почекала, доки Лілі та місіс Трейнор зроблять замовлення, а потім таки помітила страву, яку наче колись бачила в Парижі.

— А можна мені joues de boeuf confites [46] Мариновані яловичі щоки ( англ. ). ?

— З картопляними ньйоками та спаржею? Звичайно, мадам.

Ми говорили про всілякі дрібниці, чекаючи на закуски. Я розповіла місіс Трейнор, що й досі працюю в аеропорту і мені обіцяють підвищення, намагаючись видати це за розповідь про кар’єрний розвиток, а не крик про допомогу. Я також зауважила, що Лілі теж знайшла роботу. Місіс Трейнор не здригнулася, почувши про її роботу (я потай цього очікувала), а кивнула:

— Дуже розсудливо. Не завадить забруднити руки на початку кар’єри.

— Ніяких особливих перспектив у мене немає, — додала Лілі. — Якщо не враховувати можливості навчитися працювати за касою.

— Ну, в тих, хто розносить газети, теж небагато перспектив. Твій батько цим займався два останні роки в школі. Це розвиває робочу етику.

— Людям завжди потрібні консервовані сосиски, — зауважила я.

— Правда? — здивувалася місіс Трейнор.

Недалеко від нас двоє чоловіків садовили за стіл стареньку жінку, супроводжуючи це безліччю вигуків.

— Ми отримали ваш альбом, — згадала я.

— О, отримали? А я саме хотіла спитати. Вам… вам сподобалося?

Лілі глянула на неї.

— Так, альбом чудовий, дякую вам.

Місіс Трейнор ковтнула трохи води.

— Я хотіла показати вам інакшого Вілла. Мені іноді знається, що після смерті його життя сприймається якось однобічно. Тому хотілося показати його не тільки як людину в інвалідному візку. Не як того, хто вирішив позбавити себе життя.

Запала коротка тиша.

— Альбом дуже милий, дякую вам, — повторила Лілі.

Принесли наші страви, і Лілі знову змовкла. Офіціант нав’язливо крутився коло столика, доливаючи воду після кожного ковтка. Принесли хлібну тарілку, потім забрали, потім знову принесли. У ресторані поступово з’являлося все більше гостей, схожих на місіс Трейнор: красиво вдягнених, із хорошими манерами. У цих людей кнелі з тюрбо були звичайним обідом, а не приводом зламати язика. Місіс Трейнор розпитувала мене про мою родину та з теплотою згадала про мого батька.

— Він багато чого зробив для замку.

— Мабуть, вам іноді дивно тепер там не бувати? — сказала я та вся скулилась усередині через страх перетнути якийсь незримий кордон.

Але місіс Трейнор просто дивилася на скатертину.