Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Ми в курсі, – зіронізувала Емона.

Що ж тепер робити?.. – ворухнув сільський голова сухими губами.

Може, розказати їм що й до чого? – відізвався Чорний Ворон. – Хай відчепляться від нас!

Марна справа: якщо вони щось вбили собі в голову, то це вже назавжди...

,,Ми помремо дурною насильницькою смертю. А я так хотів кинутися під поїзд!.. Тьху!”

Вам потрібно їхати звідси і їхати негайно.

Як же ми поїдемо? В нас ні транспорту, і грошей!

Чоловік зітхнув і відвернувся до вікна. Він міг би підкинути їм трохи грошенят – сума не така все ж велика. Але його дружина (ох, його дружина!) перераховує й ставить на облік кожну копійку, що завалялась в його кишенях. Якщо вона не дорахується більше, ніж півсотні, буде скандал – крики, суперечки, розбитий посуд й тріщання в голові до самого ранку. Розказати, куди подів гроші, він також не міг – вона миттю розпатякає все по селу, підуть чутки, що він вже не справляється зі своїми обов’язками, на нього почнуть косо дивитися (як на зрадника!), поки він не витримає й не піде... в небуття. Ні, такий сценарій не піде. Потрібно придумати щось інше.

Він глянув вниз. У дворику сільської ради під клейонкою стоїть старий, давно неїжджений автомобіль. Здається, там ще залишилось трохи бензину...

Дістав з шухляди ключі й положив їх на стіл. Знову повернувся до вікна.

Вийдете через чорний хід, побачите авто під сірою клейонкою з вицвілим малюнком метеликів – то ваше. Забирайте його і їдьте собі! Щоб я вас тут більше не бачив.

Сільський голова повертається – нікого.

Це був звичайний фургончик, привид з кінця шістдесятих, німецький повстанець проти війни, носій храму миру та любові. Ззовні покритий іржею, всередині – охайний. Під кріслом водія – порожня пляшка. Схоже, що сільський голова частенько сюди навідувався. Сидів, відпочивав, думав про високе, ховався від дружини... Можна буде коли-небудь в майбутньому прикрасити його червоними шкіряними сидіннями (вона так мріє про червоний шкіряний диван), низ постелити махровим зеленим килимом, верх – ніжно-блакитним, кермо оббити синьою бахромою, на дзеркало заднього виду почепити знак миру, а все інше розмалювати барвистими квітами. І вийде така собі хіпівська ностальгія. Чорний Ворон начепить окуляри, як у Джона Леннона, зав’яже бандану, візьме гітару. Вони будуть їздити по світу, плести намистинки і продавати їх – цим і житимуть. Ці намистинки будуть усюди. Вони прилипатимуть до їхніх босих стіп. Одного разу на три хвилини вона перестане плести – він гратиме ,,Michelle”.

А ще вона зрозуміла одне: їй подобається, як він веде машину.

Одиноко стоїть заправка, немов покинута перед весіллям наречена. Поруч вірна подружка – міні-маркет з найнеобхіднішими у дорозі речами. Нічого особливого: мінеральні води, сухарики, консерви, цигарки, журнали, шоколад, слабоалкогольки, пластівці, полуничне молоко, заморожені, котлети, зефір, набір олівців, тампони, носовички, аспірин, кава, проносне, музичні касети, презервативи і навіть одна спіраль невідомого року виробництва, а ще цвіль на стелі, жуйка на стелажах, недопалки під ногами, таргани під настільною лампою, і це не рахуючи специфічного запаху та загидженого сортиру. І в цій теплиці ще знаходиться одна жива істота (ні, це не фікус) – бензоколонщик, він же касир, він же власник цієї заправки. Уніформа, окуляри, ,,їжачок” на голові, ластовиння на носі. Він катається на стільці, обпершись ногами об стіл та затиснувши цигарку між зубами. Розглядає картинки в чоловічому журналі. Зацікавлено розглядає. Надто зацікавлено. Однією рукою тримає провокативний журнал, іншою – пестить себе в області геніталей... Раптом цю ідилію перериває гудіння автомобільного двигуна. Він падає з стільця. Лежачи на підлозі, додумується плюнути на цигарку й остаточно погасити об ніжку стола. Дістає освіжувач повітря й розпилює навколо себе. ,,Про всяк випадок,” – думає й підводиться. Йому не раз приходило в голову, що простіше було б просто здерти стенд з правилами безпеки й ні про що не думати. Та все якось забував...

Він вийшов зі свого сховку й, неначе каторжник, пішов працювати. Біля трейлеру стояли двоє: хлопець і дівчина. Хлопець схилився на дверцята, схрестив руки на грудях і неупереджено дивився вперед, час від часу щось відповідаючи дівчині, не повертаючи до неї голови. Дівчина була в точно такій же позі й щось говорила йому, стараючись зберігати спокій, проте по очам видно було, що вона нервує. Він же тільки відмахувався.