Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Чорний Ворон похлопав його по плечу.

Можеш бути вільним.

Вони пішли, а хлопчик ще трохи постояв, мов зачарований, поки хтось із шпани не покликав його грати в футбол.

В кінці коридору знаходився кабінет сільського голови. Звичайний собі кабінет радянського типу – таких повно в адміністративних центрах невеликих селищ.

Прошу сідати.

Вони опустились на канапу.

Сільський голова спершу ніби не помічав їх, дивився кудись над їхніми головами, роблячи вигляд, що споглядає картину, а сам думав, як би йому звільнитися сьогодні раніше і поїхати до свого товариша в сусіднє село пограти в шахи... ну, і напитися – як завжди.

Що ж це ви робите? – замріяно мовив він, беручи ферзя у своїй уяві. – Що ж ви нашому селу шкоду приносите? Як вам не соромно? Як ви...

Стоп, стоп! – перебив його Чорний Ворон. – Чому відразу ми?

А хто? – голова різко глипнув на них очима.

Я там знаю хто.

Я також не знаю. І секретар мій не знає, і комбайнер не знає, і бабусі на лавочках не знають... Хто ж має знати? Га? Я у вас питаю: хто?

А не треба в нас питати.

Так-так-так... – застукав він пальцями по столу. – Становиться дедалі цікавіше...

Його очі ставали дедалі хитрішими.

Ви причетні?

До чого?

До того.

Ні.

Ага! – він клацнув пальцями. – Тут то ви й попались.

На чому?

Все, годі гратися, – яка гра? Гра ще навіть не починалась. – Скажіть, ви знаєте Коркова?

Вони втрьох переглянулись між собою.

Поняття не маємо хто це такий.

Ось, ось вона – людська безвідповідальність!.. А він вас знає, дуже добре знає. У нього ж тепер стільки часу, щоб всіх позгадувати!

Ми не розуміємо до чого ви хилите.

Ах, не розумієте... Що ж, тільки для вас особисто я нагадаю вам позавчорашній день: ваш приїзд, вулиця села, машина, чоловік...

Так це ви про того, хто мало під колеса не потрапив?

Саме про нього. Бідний Корков...

А він, вибачте, помер? – несміливо, з деяким острахом спитала Христина.

Тьху-тьху-тьху! – голова тричі плюнув через плече й стільки ж постікав по своєму дерев’яному столі. – Боже збав, такого чоловіка відібрати! Добрий, працьовитий чолов’яга... Рук не покладає за роботою! А ви...

А що ми?

Вбити його захотіли, так?

Та якого чорта він нам здавався?! – підстрибнула від обурення Емона. – Ми його вперше в житті бачили, так навіщо нам це?!

З обох боків її взяли трохи вище ліктя й посадили назад. ,,Тільки давай без нервів, – радив їй Чорний Ворон пошепки. – Ще не вистачало, що нас через твою імпульсивність тут зразу ж розстріляли!”

Значить так: в мене ціле село свідків, без вини ви звідси все одно не вийдете, тому не варто навіть сперечатися. У вас є лише два виходи: або зізнатись, або з вами розправляться мої люди. Який вибираємо? Ну?

Стоп, – Христина пробуває налагодити контакт, – спершу проаналізуємо все по порядку. Свідки є? Прекрасно. Що вони можуть розповісти й підтвердити? Нумо, розкажіть нам!

Е-е... Ви викупили машину у Ковальського...

Добре, далі.

Голова почувався п’ятикласником, який не вивчив домашнє завдання і його якраз визвали до дошки.

Кхм-кхм... Ви... котили її... по вулиці...

Він не розумів, до чого це розповідає, і від цього ще більше нервував.

Чудово. Що було потім?

Ну, ви знаєте... – вимовив як трієчник на екзамені.

А ви?

І я. Потім ви стали і...

І?..

І? – Чорний Ворон ключився в процес затюкання сільського голови: подумав, що з колективними зусиллями він швидше розколеться.

Емона також так подумала, проте показувала це лише своїм виглядом.

...і спитали дорогу.

Дивовижно, як швидко поширюється інформація в тісному колі односельчан, чи не правда?

Правильно... правильно. А тоді?..

Тут його язик онімів, обличчя перекривило, а очі округлились, вирячились, неначе він сидів на унітазі.

Ой... – тільки й зміг видавити з себе.

Потім настав одиничний напад гикавки й він прикрив рот долонею. Аби не дозволити цьому повторитись, він взяв склянку води і залпом осушив її, як чарку горілки. Здається, навіть скривився так само. За тим піднявся, нервово заходив по кімнаті. Розуміючи, що від нього чекають якихось дій, присів на край столу з виглядом оптольмонога, що вперше побачив тостер, і уточнив:

Так ви не... – коротко і ясно.

Всі троє синхронно покрутили головами. Чоловік харкнув на підлогу. ,,Бісові бабки на лавочках! Теж мені ,,достовірне джерело інформації”! Вам би тільки на дорозі насіння продавати...”

Що ж це значить?.. Ви ні в чому не винні, а все село намірилось вас убити?