Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Він перевернувся на другий бік, але думки залишились ті самі. Тоді він намагається сам себе відволікти: ,,Щось тут неправильно. Чесне слово, це не повинно бути не так. Ми не мали б тут бути і тривожитись за завтрашній день, а я не мав би так мучитись. Я себе мучаю, бо сам собі ворог і роблю все не так, як цього хочу. Я і є той паразит, що труїть моє життя. Такий мій шлях. Я не можу зійти з нього, адже не знаю я іншої дороги і не знаю, куди приведе ця чи інша стежка. Відчуваю себе нікчемою. Руки мої в крові, в чужій крові та й в моїй також. Якщо я завтра не помру, моя совість згризе мене зсередини. Зате тепер я впевнений, що вона в мене є...

...Я не хочу спати. Не тому, що я почуваюся бадьорим і сповненим сил. Ні, я втомлений, як собака. Я не хочу бачити сни. Все через той чудернацький сон, що приснився мені минулої ночі. Початок був начебто нормальним: мій повсякденний день з тими самим обличчями, що вони мені вже остогидли, що хочеться блювати кривавим жовчним соком. Навіть деталі ті самі, хіба що загальний фон інший та й саме сприйняття подій трішки покосилось... А так все те ж саме. І раптом захотілось потрахатись, причому це бажання було настільки сильним, що мені й байдуже з ким, аби було живе чуттєве тіло. Пам’ятаю, що я кидався на кожного, хто траплявся на моєму шляху, але всі поводились так, ніби не помічали мене. Ніхто не хотів мене, не хотів втамувати мою спрагу. Випадково я побачив когось у тіні, когось дуже сором’язливого й відлюдкуватого, і я подумав, що це саме те, що потрібно. Ким воно було, я особливо не приглядався – воно просто розставило ноги і я ткнувся туди ротом. Потім був кислуватий присмак на кінчику язика. Як у розсольнику. А коли я підняв голову, то побачив себе. Неймовірно, я трахався сам з собою! смоктав у себе! Нібито я розділився на дві частини і одна, брутальна, намагалася згвалтувати іншу, більш гуманістичну, раціональну й романтичну... За сонником це, мабуть, означало би, що мені варто розібратися в собі, звернутися до свого внутрішнього ,,я”, поговорити з ним начистоту... Це якщо надто глибоко копати. Скоріше за все, це можна трактувати як не використану сексуальну енергією, яка скопилась в мені. Вона кричить в моє вухо: Я ХОЧУ СЕКСУ! Я, звісно, не проти, але... Іди до біса. Мій особистий діагноз такий: збоченцю збоченські сни. І ще одне: дня два-три мене буде нудити від самої згадки про секс...

...Все це надто швидко відбувається – я не встигаю аналізувати. Останніми днями я почуваюсь не то кочівником, не то зеком, хоча великої різниці між ними не бачу. Перед моїми очима пропливло безліч безликих людей з їхніми безликими дітьми і безликими собаками (чи з якою вони там тварюкою живуть). Нічого з цього я не зрозумів... От, наприклад, чому вони, стоячи на зупинці, витріщаються в одну точку? Що там такого інтересного? А то складається враження, ніби там бігає обкурене теля, вдягнуте в жіночі панталони. Чесне слово, здається. Хоча, можливо, воно так і є, лиш з однією різницею – це відбувається в їхній голові. Просто так, щоб розважитись. Та щось я сумніваюсь, що вони можуть до такого задуматись. Моя уява хвора, тому я можу собі дозволити і більші фантазії, а в них все надто примітивно, аж підтошнює... Принаймні, я ще не зустрічав таких людей, від балачок яких в мене відвисає щелепа. І не болить голова. І не хочеться випити. Викурити кальян... Ненавиджу це середовище і ненавиджу себе, що народився в ньому з іншим баченням світу...

...Про що я думаю? Я можу обманювати інших, але обманювати себе дуже важко. Ефект самонавіювання, звісно, дієвий спосіб – без сумніву – от тільки в мене від цього болить голова... Так, мені потрібна ВОНА. Щодня я це все більше розумію. Мене манить її запах. Я чую його навіть звідси – її шкіра пахне весняним дощем, і я отримую задоволення від цього, більше насолоди від одного вдиху, ніж отримував коли-небудь раніше. Я стаю божевільним, дурним і божевільним, а також сентиментальним. Ненавиджу себе сентиментальним, хоча їй, видно, навпаки. Здається, я їй подобаюся таким... Як не крути, а це все ж частина моєї суті.

Цікаво, чи думає вона про мене, хай навіть не так, як я? Нічого непристойного. Хоча, чесно кажучи, якби не Емона, я б її давно вже згвалтував... ні, не думаю... Та що тут приховувати? Звісно, що згвалтував би – без сумніву. Але ніжно... А потім наклав би на себе руки: тільки через те, що посмів вдихнути її глибше. Хоча я б задовольнився і тим, щоб просто полежати поруч, поки вона спить, подивитись, як вона дихає уві сні і говорити з нею про особисте, коли вона мене не чує... Я б їй шепнув: ,,Я завжди належатиму тобі”...