Стівен Кінг: Піднесення

Перекладено за виданням:

King S. Elevation: A Novel / Stephen King. – New York: Scribner, 2018. – 160 p.

Обережно! Ненормативна лексика!

© Stephen King, 2018

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2019

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2019

Скотт Кері постукав у двері кондомініуму Еллісів, і Боб Елліс (усі в районі Гайленд-Акрз досі називали його просто Доктор Боб, хоча він уже п’ять років як пішов на пенсію) впустив його.

– О, це ти, Скотте. Акурат о десятій. Із чим прийшов?

Скотт був кремезним чоловіком, чистих шість футів чотири дюйми [1] ≈ 193 см. ( Тут і далі прим. пер. ) , з невеликим черевцем.

– Сам не до кінця розумію. Можливо, нічого, але… Є одна проблема. Сподіваюся, не дуже серйозна, але все може бути.

– Така проблема, яку ти не хочеш обговорювати зі своїм лікарем?

Елліс мав сімдесят чотири роки. А ще ріденьке сріблясте волосся і ледь помітну кульгавість, яка, проте, не особливо заважала йому на тенісному корті. А саме там вони зі Скоттом познайомились і стали друзями. Не близькими, але так, просто друзями.

– О, до лікаря я ходив, – заперечив Скотт, – повністю обстежився. Давно вже це треба було зробити. Кров, сеча, простата, від і до. Усе перевірили. Холестерин трішки зависокий, але все в межах норми. Я боявся, чи то не діабет. На це найбільше натякав «ВебЕмДі» [2] WebMD – мобільний додаток, одна з функцій якого – визначати ймовірні захворювання на основі внесених туди даних про симптоми. .

Принаймні доки Скотт не дізнався про одяг. Тієї штуки з одягом не було на жодному сайті, ні медичному, ні іншому. Це точно ніяк не стосується діабету.

Елліс провів його до вітальні, з еркерного вікна якої було видно чотирнадцятий майданчик для гольфу закритого котеджного містечка Касл-Рок, де тепер жили вони з дружиною. Доктор Боб і сам час від часу був не від того, щоб позаганяти м’ячики в лунки, але більше полюбляв теніс. Гольф любила Еллісова дружина, і Скотт підозрював, що саме тому вони живуть тут, коли не зимують у себе в схожій, спортивно оснащеній резиденції у Флориді.

– Якщо думаєш, де Майра, то вона в Методистському жіночому об’єднанні, – пояснив Елліс. – Принаймні мені так здається, хоча, може, і в одному з тих її місцевих комітетів. Завтра їде в Портленд на засідання Мікологічного товариства Нової Англії. Скаче як вужиха на пательні. Скидай куртку, сідай і розказуй, що там у тебе.

Хоча був лише початок жовтня, не дуже холодно, Скотт прийшов у парці «Норт-Фейс». Коли він скинув її й поклав поруч себе на дивані, у кишенях щось дзвінко забряжчало.

– Кави хочеш? Чаю? Там, здається, ще є ранкова випічка, якщо…

– Я втрачаю вагу, – перебив його Скотт. – От із чим я прийшов. Трохи смішно, знаєш. Раніше я навіть не підходив до ваг у ванній, бо останні років десять мене не надто цікавили новини, які ті мені приносили. А тепер це перше, що я роблю з самого ранку.

Елліс кивнув.

– Ясно.

Скотт подумав, що кому-кому, а йому немає сенсу уникати ваг у ванній; бабуся назвала б Доктора Боба «навощеною ниточкою». Він, скоріш за все, проживе ще років із двадцятку, якщо не випаде якась шалена карта. Можливо, навіть і до сотні дотягне.

– Я добре розумію, що таке синдром уникнення ваг, постійно таке бачив у людей до того, як вийшов на пенсію. Бували і протилежні випадки – нав’язливе зважування. Здебільшого в людей з булімією й анорексією. Ти взагалі під ці категорії не підпадаєш. – Доктор нахилився вперед, стиснувши долоні між кістлявими стегнами. – Ти ж розумієш, що я на пенсії, так? Можу дати якусь пораду, але рецепта не випишу. І порада моя, напевно, буде піти назад до свого лікаря і викласти все це йому.

Скотт усміхнувся.

– Підозрюю, що мій лікар одразу захоче замкнути мене в лікарні для різних перевірок, а минулого місяця я дістав серйозне замовлення – дизайн сайтів для мережі крамниць. Не вдаватимуся в деталі, але чек там жирний. Дуже пощастило дістати цю халтурку. Це для мене великий крок, зможу працювати навіть тут, у Касл-Року. От у чому краса комп’ютерної ери.

– Але не зможеш працювати, якщо зляжеш, – сказав Елліс. – Розумний ти чоловік, Скотте, і я, звісно, впевнений, що ти знаєш: втрата ваги – це ознака не лише діабету, але й раку. Окрім усього іншого. Скільки ти втратив?