Стівен Кінг - Піднесення

– Тут річ не в тому, що я важив забагато, хоча знав, що так і було. Це, а ще вік і…

– Розлучення? – м’яко запитав Елліс найбільш докторбобівським голосом.

Скотт зітхнув.

– Ну так, і це, звісно. Чималу таку тінь воно кинуло на моє життя. Зараз усе налагодилось, я в нормі, але воно досі там сидить. Про це не брехатиму. Хоча фізично я ніколи не почувався зле, займався в залі тричі на тиждень, ніколи не задихувався аж до третього підходу, але почувався просто… ну, знаєш, туптавим. Тепер цього нема, принаймні настільки.

– Більше енергії.

Скотт подумав, тоді похитав головою.

– Не зовсім. Більше схоже на те, ніби та енергія, що в мене є, несеться кудись далі.

– Млявість? Утома?

– Нічого такого.

– Втрата апетиту?

– Жеру як коняка.

– Ще одне запитання, вибачай, але мушу спитати.

– Та питай. Що завгодно.

– Це ж не якийсь розіграш? Ти ж не вирішив просто підколоти старого ескулапа?

– Звичайно, ні, – відповів Скотт. – Думаю, я можу й не питати, чи бували в тебе схожі випадки, але, може, ти раптом читав про щось таке?

Елліс похитав головою.

– Я, як і ти, тепер весь час думаю про одяг. І про ті четвертаки у тебе в кишенях куртки.

«Ласкаво просимо до клубу», – подумав Скотт.

– Люди не важать однаково голими й одягнутими. Це ж аксіома, як гравітація.

– Може, є якісь медичні сайти, де ти б міг подивитися, чи бували такі випадки, як у мене? Або принаймні схожі?

– Сайти є, і я подивлюся, але зразу тобі скажу, що нічого подібного там не буде. – Елліс вагався. – Тут річ не в моєму досвіді, такого досвіду взагалі в історії людства не було. Блін, це ж неможливо, от що я хочу сказати. Якщо це так, якщо твої й мої ваги працюють правильно, то я не можу вірити в протилежне. Що з тобою сталося, Скотте? Звідки це взялося? Тебе… не знаю, опромінило десь? Може, надихався якимось дешевим спреєм проти комах? Подумай.

– Та я вже думав. Поки що мені нічого на думку не спадає. Точно знаю одне: оце поговорив з тобою – і мені вже краще. Хоч не сиджу й сам собі тим голову не морочу. – Скотт підвівся й узяв куртку.

– Ти куди?

– Додому. Маю ще над тими сайтами працювати. Серйозна робота. Хоча, чесно тобі скажу, не така вже й серйозна, як здавалося раніше.

Елліс провів його до дверей.

– Кажеш, що вага в тебе падає стабільно. Повільно, але стабільно.

– Ага. Десь по фунту на день.

– І не має значення, скільки їси?

– Ні, – відповів Скотт. – А якщо це продовжиться?

– Не продовжиться.

– Звідки знаєш? Це ж за межами досвіду людства.

На це Доктор Боб не мав що відповісти.

– Ти про це не базікай, Бобе. Будь ласка.

– Та не базікатиму, якщо присягнешся, що триматимеш мене в курсі. Я хвилюватимусь.

– Звісно, триматиму.

Вони стали на ґанку й задивилися на денний краєвид. Гарний день. Осінь сягнула апогею, пагорби палали відтінками жовтого й червоного.

– Ну, від великого до смішного, як то кажуть… – озвався Доктор Боб. – То як там справи з тими ресторанними леді на твоїй вулиці? Чув, маєте якісь проблеми.

Скотт не поцікавився тим, де Елліс про це почув; Касл-Рок – містечко маленьке, чутки тут швидко розходяться. «Тим більше, – подумав він, – дружина лікаря на пенсії відвідує всі можливі міські й церковні комітети».

– Якби міс Маккомб і міс Дональдсон почули, що ти називаєш їх «леді», ти б умить опинився в їхніх чорних списках. І, враховуючи мою теперішню проблему, зараз вони мене хвилюють найменше.

Через годину Скотт усівся в кабінеті свого триповерхового будинку на Касл-В’ю, над самим містом. Трохи дорожчі хороми, ніж йому до смаку, але такі хотіла Нора, а Нору хотів він. Тепер вона в Арізоні, а він залишився в домі, завеликому навіть на той час, коли вони були тут удвох. А ще кіт, звісно. Скотт думав, що їй було важче розпрощатися з Біллом, аніж із ним самим. Він розумів, що це трохи по-стервозному, але часто правда саме такою й виявляється.

По центру монітора великими літерами світилися слова «МАТЕРІАЛ ДЛЯ ПРОЕКТУ САЙТУ 4 ГОХШИЛЬД-КОН» [9] Hochschild-Kohn – мережа супермаркетів у США, що існувала в 1897–1984 рр. . Він працював не на «Гохшильд-Кон», ті вийшли з бізнесу ще років сорок тому, але з таким великим проектом краще мати на увазі й хакерів. Звідси й такий псевдонім.

Скотт двічі клацнув – з’явилося зображення давньої будівлі магазину «Гохшильд-Кон» (яке згодом змінить будівля сучасніша, яка й належить реальному замовнику). Унизу – напис: «Ви даєте натхнення, ми – все решту».