Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Інколи випадково почуті слова можуть стати пророчими.

Різко відчинились дверцята, звук зменшився до нуля, а їй в руки потрапив пакет з купленим у міні-маркеті.

Чудово, – не замислюючись, промовила вона, розглядаючи його вміст.

Чудово, – підтвердив Чорний Ворон, вмощуючись в крісло.

Чудово, – сказала Христина. Просто так, за компанію.

Авто зупинилось на околицях одного з попутних міст. До Індлеса залишалась година їзди і всі не в змозі витримати цю годину. Заїхали на стоянку першого ж дешевого готелю, але ночувати там не збиралися. Для них спати під мерехтливим світлом яскравої вивіски було куди спокійніше, ніж в темноті і повній невідомості.

Емона бачила привабливим понишпорити по автоматах з їжею та напоями, що стояли майже біля кожних дверей, і перевірити свої вуличні навики зламувати подібні механізми. Перед цим вона пообіцяла нагодувати не тільки їх, а й вуличних дворняг.

Христина сиділа на тротуарі біля машини. Її трішки непокоїло, що вона залишилась сама. Чому вона сама? Де Чорний Ворон? Але дуже скоро помітила його. Чомусь він був з каністрою в одній руці та шматком шланги в іншій і направлявся в ту сторону, звідки вони щойно приїхали. Вона поквапилась наздогнати його.

Де взяв каністру? – спитала дівчина, йдучи з ним в ногу.

В багажнику, – відповідав він так, начебто в нього це питають щодня.

А шланг?

На дорозі.

І куди ти з ними йдеш?

Зливати бензин.

Чому туди? Біля готелю, начебто, теж машини стоять.

Але якщо помітять, важче буде втекти. А там, я бачив, за ними ніхто й не дивиться. До того ж цілковита темрява.

Можна з тобою?

Навіщо? Якщо будемо вдвох, когось точно впіймають.

А якщо не впіймають? Я ж для того і піду, щоб дивиться, аби нас ніхто не підловив.

„Нас... – подумав Чорний Ворон. – Хм, а звучить!”

Ну, якщо тільки для цього, то, думаю, можна.

Вони підійшли до авто зупинки, яка повністю була заповнена автомобілями різних марок різної вартості. Вони пристали до першої ж і потихеньку зливали бензин в каністру. Чорний Ворон сидів над нею, вслухаючись, коли набереться повна. Христина також слухала, але без всяких думок, і лиш зрідка поглядала по сторонам. Ніч була близькою, ще кілька хвилин і вже нічого не стане видно, навіть силует. Скоро...

Все вже? – попитала вона.

Майже. Тут ще цілих два літра поміститься... Давай до наступної.

Підкралися до іншої. Чорний Ворон один кінець шланги сунув в бак, інший взяв в рот і потягнув в себе. Коли полився бензин, швидко опустив той кінець до каністри, а сам сплюнув в сторону. І знову вона слухала разом з ним, і знову рідко дивилася по сторонам... доки не почувся якийсь шорох.

Ти це чув?

Що саме?

Здається, хтось там підкрадається.

Місцевий сторож відразу відчув, що хтось без дозволу зайшов на його територію, миттю схватив рушницю і тихенько пішов туди, куди вказувала його розвинута інтуїція. Але поки він дійшов до того місця, нікого вже не було. Лиш щось ворухнулось в кущах.

Христина бігла зо всіх сил. Їй постійно здавалося, що за нею женуться, що ось-ось доженуть. Вона чула позаду постріли й боялася, що наступний настигне її, допоки не побачила ферму. Там вона і заховалася: за купою порожніх ящиків майже півтора метра заввишки. Тепер головне перечекати.

Надворі тихо й спокійно. Чутно навіть як сопе порив вітру. Підозріла якась ця тиша. Не довіряє вона їй, дивиться на неї скептично.

Проходить деякий час. Вона сидить, не висовується. Оглядає небо. Ось і перші зірочки – яскраві цяточки, що постійно мерехтять і сяють так лагідно, що аж тепло стає на душі. А то випадково не Юпітер підморгує їй з відстані у 630 мільйонів кілометрів від Землі?

Потім раптом згадала про Чорного Ворона. Вона не пам’ятала, коли він відділився, куди побіг. А якщо його застрелили і він лежить десь, стікаючи кров’ю? Що, якщо його серце зараз добиває останній удар, а за видихом вже не буде вдиху? І вона злякалась за нього більше за себе. Вона піде його шукати. Зараз же. Христина вийшла зі схованки й пішла назад. А вже через чотири кроки почула, як падають використані гільзи. Потім, як заряджають рушницю новими патронами. І знову бігти, бігти, бігти, бігти, бігти, бігти, бігти, бігти, бігти... Раптом хтось схопив її, прикрив долонею рота і потягнув в якусь комору.

Тихо-тихо, – шепотів знайомий голос, – тільки не кричи. Це ж я.

Чорний Ворон прибрав руку. Дякувати Богові, він живий! Вона швидко віддихувалась, горнучись до нього, як до останньої людини на цій Землі, а він приклав пальця до її уст. Через хвилину вони побачили крізь щілини, як проходить мимо сторож. Він зупинився навпроти їх, оглядаючись по сторонам, почесав підборіддя й рушив далі. Вони з полегшенням здихнули. Просидівши деякий час там, Христина наважилася виглянути за двері, проте Чорний Ворон відсмикнув її, потягнувши до себе, де вона знову була в його обіймах.