Микола Братан: Голодна кров

З очей невдатного крадія скотилися по брудних щоках на диво чисті сльози. Рішення господаря геть обеззброїло його.

— Але ж вони боляче б’ються.

— Так ти ж більше яйця з–під них сачком тягти не будеш. Годуватимеш, поїтимеш, чиститимеш у вольєрі — страуси, як і люди, на добро відповідають добром.

Халупський докинув:

— Не завжди. Це я про людей.

І, ожвавившись, запитав:

— Ну, а де ж вона, твоя пара, як склалася її доля?

— Хіба я знаю. Більше ми не зустрічались. Казав мені один не до кінця скурвлений друг: треба було б їй операцію зробити, зараз у цьому питанні немає проблеми. А для мене, бачте, є.

— Вася, почему ты не еврей?

— Не зрозумів гумору. Чого тебе зацікавила моя національність?..

— Махнули бы мы с тобой на землю обетованную.

— Дусю, голубочко, у нас же в паспортах невиправні штампики: у тебе чоловік, у мене дружина.

— Фигня это все! Який чоловік: ми з ним по різні сторони барикад. Він же регіонал, перекинувся з есдеків до Януковича. До речі, а твій штампик — за кого?

— Тобто?

— Ну, дружина — хто, чим дише?

— Баптистка.

— Ни фига себе. Чом же ти раніше про це мовчав, безбожник, блядун.

— Тільки без мату.

— Ти вважаєш: це — мат? Наоборот: кльове слово. Якби ти був іншим, я тебе не полюбила б. Це щастя, що я тебе зустріла, що ти мене розбестив, далі нікуди.

— Хто кого.

— Нахаба!.. В Ізраїль я з тобою подалася б, але жити в парі — ми б не жили.

— Причина?..

— Ти переметнувся б на єврейок, на арабок, я тебе знаю.

— Тут же не переметнувся.

— Спробував би!

— А то що?

— Я тут для тебе — і земля обітованна, і небо твоїх жадань. Ну, чого зашерх? Я голодна, хочу ще і ще…

Лежали на гумовому шорсткому матрасі, застеленому простирадлом колишнього бавовняного комбінату, що його (простирадло) подарував Попрузі, тодішньому голові сільгоспкооперативу, один із власників текстильного гіганту, який нині перетворився в карлика, пігмея.

Ластилася, обіймала, кусала, де тільки можна:

— Ні, не хочу, щоб ти був Червоненком. Попруга — краще, сильніше, потужніше!

Бісова бютівка, вона, бач, усе знає, хто чим дише, хто які обряди сповідує, читає пресу, дивиться телевізію, завважила, що він десь почав скупитися, тамуючи її непогамовний голод, тож привезла «Золотого коника», чим не на жарт його розсмішила:

— Ти віриш у те, що ця підробка допоможе, коли партнерка не зможе? Ти — мій золотий коник, моя розджохана кобилка.

— Ну, в тебе ж і ніжності, розгнузданий жеребило!

— Де ти це слово почула?

— Подруга вичитала в якогось класика. Образився?

— Хіба на тебе можна ображатися, ти мій Залізний порт, де я заякорився і, видать, надовго.

— Перехрестись. Не люблю сентиментальних клятв. Просто роби своє Богом дане діло, хоч ти, як і я, богохульник.

На подвір’ї, коло воріт, загарчав неголосно, але сердито один із придбаних у Саманівці хатніх сторожів, — решту продав і то за солідну суму знайомим бізнесменам.

— Кого це принесло? — притьмом одягнувся й вийшов до воріт.

Міліціонер. Рудоволосий здоровило. Уперше його бачить. Закляк при вході, козиряє.

— Попруга Василю Матвійович? Лейтенант міліції Сахно. Треба поговорити, вияснити деякі обставини.

Попруга прив’язав вовкособаку подалі від воріт, біля будинку, пройшли в альтанку під зеленим сосновим дашком.

— Слухаю, що вас цікавить?

— Ви не бачили тут вовка, можливо, пораненого, наляканого?

— Одного? Чи двох? Одного пораненого, другого наляканого, перепудженого.

— Вибачте, не до жартів. Чоловіка вбито. Народного депутата.

З будинку вийшла Дуся у напіврозстебнутому халаті. Привіталася ґречно.

— Щось трапилось?

— Вовка шукають, — змигнув Попруга правим оком, аби страж порядку не помітив.

— Так тут же їх на кожному кроці, — спокійно мовила Дуся.

Міліціонер, як і велить обов’язок, запитав:

— Ви хто?

— Довірена особа Юлії Володимирівни. Вас це влаштовує?

— Прізвище, ім’я, по–батькові?

Попруга якомога делікатніше запитав:

— А чи не можна обійтися лише моїми даними? Тим паче, тут головною фігурою повинен бути вовк, через якого вбито народного депутата. Хоча, як на мене, винен той, хто стріляв, а не той, у кого стріляли.

— Вам легко про це говорити, а мені потрібно зібрати матеріали для слідства. Ось уже стільки днів минуло, а справа не розкрита, суцільний туман.

І тут активістка БЮТу внесла повну ясність у заплутану справу.

— Закон для всіх один, як говорить наша лідерка. Ніякої недоторканності для депутатів. Жаль чоловіка, ні за що, ні про що загинув, але хто дозволив йому і його товаришам полювати, коли мисливський сезон не відкрито.