Микола Братан - Голодна кров

Цього року надприбутки приніс виноград, що його закупили кримчаки за ціною, про яку і не мріялось. Окрилений таким успіхом, Калінін вирішив посутньо розширити площі під виноградниками, засадити південні схили колишнього русла Дніпра новими сортами, і не з Молдавії, не з Криму — а із Закарпаття, де наразі проведено «п’яний фестиваль», сиріч дегустацію тамтешніх вин, прогриміли на весь світ, Франція, Іспанія схилилися перед «Юлькіною радістю» — це ж треба, отак низько впасти, холуйську натуру продемонструвати. Але справа, нівроку, не в назві. Вино таки файне, він, Калінін, та і його партнер Юхненко слово це знають, хоч і не козиряють ним так, як той спікер, родом із західного регіону. Як на його, Калініна, смак, то йому більше подобається «ловке вино», а чому б і ні, як ще бабуся казала «ловкий борщ», правда, ловкою називала і сусідську дівчину Поліну, в котру Владик Калінін був закоханий по вуха з четвертого класу. Мріяв одружитися з нею, як тільки–но закінчить шкільне навчання, але де там: Поля не стала чекати атестата зрілості, вискочила заміж за красунчика–морячка, що прибув у відпустку з Далекого Сходу, поїхала з ним у ті невідомі віддалини і залишилася там назавжди, хоч моряк її з часом покинув з трьома дітьми, узяв натомість юкагірку, ось така любов. Кажуть, ті далекосхідні чаклунки не вродливі, але мають таке, що чоловіки з розуму спадають.

У Владлена Калініна все життя були з жінками проблеми. Шукав ту єдину, незаміниму, неповторну — і кожен раз, попри п’ятиразове одруження, розчаровувався в жінках, а вони в ньому. По щирості мовити, він таки був для них не подарунком, мав гріх — і випивав надміру, і в гречку скакав при кожній нагоді, але ось нарешті знайшов, кого шукав. Ні, вона йому не жона, не дружина, значно більше. Офіційно — юристка при його фірмі, а не офіційно….

Невідомо йому достоту, чим славляться юкагірки, а Ірена (не Ірина) — це таки диво з див у розсипі жіночих перлів, — що врода, що манери, що в постелі…. Про це, одначе, розпатякувати зась, це знали лише вона і він, відвертий донедавна бабій, а нині — взірець подружньої вірності, хоч ніяк вони на законній основі не оформлять свої святі і грішні стосунки. Тільки–но зібралися до загсу і до храму, а тут ця сволота Юхненко, слів бракує — жлоб, кретин, сука!..

Ірен заспокоює: не рви нерви, утрясеться, Лазаренка спіймали, а цю козявку і поготів. Ірена не дуже добре знала державну мову, але в державних справах тямила, як і в сексуальних. Боже, якби йому хто раніше сказав, що ось так закадрить його ця «інь» (жіноче, негативне начало за китайською філософією), він такого послав би делікатно під три чорти, а вульгарно — то й значно далі. Матюкатися він уміє, придбав недавно словник ненормативної лексики, вишукував у ньому найшмалькішу характеристику нагло зниклій кузьці, яку (саме яку, а не якого) недавно бачили в Будапешті на вулиці Ракоці в нічному клубі, в оточенні західних повій, мало йому (їй, кузьці!) вітчизняного цього добра. Сьогодні його в Угорщині шукати намарне, Ірен певна, що він уже десь в Таїланді, а, можливо, і в Новій Зеландії, козявка полюбляла екзотику, є нагода спізнати її за крадені гроші.

— Але що ж далі? — спитав ошуканий поради, зазирнувши в бездонну голубінь Ірениних широко поставлених очиць, і при цьому, справді, чарувався ними, як уперше, коли здибав у Запоріжжі на економічному симпозіумі.

— Звідки таке диво? — щиро подивувався тоді, усівшись біля неї з її дозволу.

— Ніякого дива, я проста радянська людина. Юрист без роботи.

— Це ж як? Щоб ось такий фахівець у наш вік не мав роботи? Пропоную посаду головного юриста фірми «Хлібодар», це наша, поправніше — моя.

Зміряла його пильним критичним поглядом, осміхнулася тугими красивими губами (непофарбованими):

— Це не треп?

— Вік свободи не видать! — невідомо, з якої причини вдався до зеківської клятви Калінін, вона зреагувала в не менш дивний спосіб:

— А ми її й так не бачимо. Маю на увазі економічні грати, про які сьогодні мовлять упівголоса, а треба волати, не жаліючи голосових зв’язок.

Із симпозіуму поїхали разом у Кривий Ріг, а відтак і на Білобережжя, про яке вона вперше почула, — юристам історія краю не до шмиги, спершу закон, а потім благодать».

На інтим вона пристала без найменшої манірності. Недоїхавши до Кривого Рога, повечеряли в кав’ярні Поплавського «Кропива»; скористалися кімнатою для емоційного розвантаження, де вона після ванни зразу ж плюхнула на розстелене ліжко — гола–голісінька, чарівна до нестями.