Микола Братан - Голодна кров

Останнім її партнером у цьому делікатному питанні був геть молодий і недосвідчений, притьмом прийнятий до партії мужчинко (де вона чула це смачненьке слово) Юра Найденко. Він благоговів перед нею, підступитися не смів, вона фактично спокусила його, заявивши класичне «ніщо людське мені не чуже», він, бідака, не повірив у таке несподіване щастя, яке, однак, ні для нього, ні тим паче для неї щастям не було. Так, перша спроба, не дуже вдала, та побачимо, що буде далі.

«Далі буде», — чортів Курносик, він полюбляв цю фразу, і в новому романі козиряє нею. Буде то буде, а що є?

Наточила окропу у ванну, роздяглась перед дзеркалом, обгладила усі ерогенні точки підосіннього тіла, — в його романі вчитала таке, чи не про неї сказано, в очі говорив їй зовсім інше. «Ти — неодквітна весна, ромашка з українського півдня, який не так український, як великоруський, бо я ж тебе окуповую… Хіба не до душі тобі така окупація?..».

Уночі їй погано спалося, щось у поведінці Курносика видалось нещирим, хоч і давніше він правдивістю не відзначався. Диво дивне: вона таки приросла до його справдешньої чи мнимої величі, як–не–як, ім’я в літературі, та й в політиці фігура примітна, про чисто чоловічі зваби і говорити годі, відчувається неабияка школа — московська, російська, ба навіть європейська. Про західний світ краще помовчати, мала вона на Кіпрі контакти з «йес, йес», недостойні вони нашого рідненького вітчизняного вогню.

Заснула солодко передсвітом, розбудив її мелодійний тремт мобільника. «Їду» — прозвучало після музики, це коротке і, як їй здалося, жаждиве слово могло гідно позмагатися з найжагучнішим звукорядом. Де вона й коли почула цей музичний термін, здається, від одного зеленця з «Просвіти», з яким їхала до столиці в спальному вагоні, в одному купе, він був добре під шафе, лип до неї, теж захмеленої, але не настільки, щоб злягатися з дженджуристим патріотом української України, хоча, як на її думку, він і сам до пуття не знав, що це таке. Де і ким тільки не був — народним демократом, націоналістом, есдеком, а тепер, чи ти бач, просвітлений, вірний соратник політичного діяча, який від Руху перекинувся до БЮТу, хамелеон!

Озлість, одначе, зразу ж покинула її, як тільки на порозі вродився незрівнянний, пожаданий, сексуально розкріпачений інженер людських душ.

— Вибач, це — неймовірно.

— Що там сталося? — охопила його обіруч, впивалася своїми нефарбованими в його заспраглі і нараз відчула, як небагата нічна одіж миттєво сповзла з її гарячого напівсонного тіла.

— Потім, потім розповім… Я так скучив за тобою, за твоїми циценьками, губоньками… і великими, і малими…

Повалив на вичовганий килимок нерозкішної спальні, як тоді, в Ялті, дарма що минуло стільки часу.

— Шалений… Опечеш мені те, що знизу.

— Компенсую втіхою того, що зверху.

У поїзді, що мчав на повній швидкості, узявши курс на Мінськ, вона, зовсім несподівано для Курносика, попрохала:

— Дістань мені Фрейда.

— Для чого? — скинув бровами супутець. — Ми ж їдемо на форму марксистів, а марксизм це зовсім інше, ніж фрейдизм. Хоча, якщо поглянути глибше, спільне між ними є.

— ??

— Дивуєшся? Я в тому смислі, що між цими двома поняттями є третє, дотичне до обох, — проституція. Іншими словами — продажність. І там, і тут. Тільки в одному випадку синонімом її виступає підсвідомість, а в другому навпаки — висока свідомість, ось як у нас із тобою.

— Що ж ми продаємо?

— Звісно, не тіло, хоча зненарок і його. Але передовсім — дух, ту ж таки свідомість. Почнемо з того, що «Я, батечку, не більшовик, на Росію мені наплювати». До речі, вождь світового пролетаріату на власному прикладі продемонстрував сублімацію психосексуальної енергії в політику. Маю на оці не Крупську, звісно, а Арманд. У цьому питанні ми з тобою — вірні продовжувачі його справи.

— Товарищ Курносов, не кажется вам, что вы — циник?

— Нисколечко.

— Облишимо Вождя і Фрейда. Що там у твоїй сім’ї за революція?

— Вибух позитивізму. І дочки і син, вихованці ленінського комсомолу, переметнулися до Жириновського. Зневажили ленінську теорію пізнання світу, хоч усі троє закінчили МГУ.

— Це погано?

— Що не довчили постулатів ленінізму?

— Що переметнулись до Вольфовича?

— У вас є свій Жириновський. Щоправда, у спідниці. Мій київський колега без неї жити не може.

— Без спідниці?

Курносик весело і широко розсміявся.

— Молодчина. За це я тебе і люблю.

— Навіть так? А я гадала, що це всього лиш задоволення психосексуальних потреб.