Микола Братан - Голодна кров

Це був справжній провал: вибори яскраво довели, що ліва ідея все менше заволодіває масами. Комуністична прогресивна взагалі до парламенту не пройшла. Люди, люди! Голосують невідомо за кого — хто більше бреше, той святкує перемогу.

Баба Параска, не київська, а таки саманівська, залюбки віддала свій голос за ту, котра пообіцяла повернути ощадкасівські гроші за два роки. Явна брехня, але ж солодка. Набрав голосів і той, хто мав сміливість заявити: свині і політики однакові, не відрізняються одне від одного. Хрін з вами, з політиками–свиньми і з тими, хто за вас голосує. Україна іде на дно, це ж зрозуміло, Європи їй забаглося, а куди ж Азію подіти, а поправніше Євро–Азію, «від Москви і до пісків сипучих», чи, як у новому російському гімні: «От южных морей до полярного круга»…

Курносик, спасибі йому, підтримав морально, дізнавшись про те, що її партія з тріском провалилась, жодного представника в парламенті, це жах.

Ну, та не ми перші, не ми останні з політичних погорільців! Онде і товариш Мороз пішов на парламентські «канікули», невідомо, коли він з них повернеться і чи повернеться. Курносов подзвонив їй по мобільнику і прямим текстом порадив: «Пошли ты их всех на фиг (стримався дещо)», а кого саме посилати — не уточнив. Додав при цьому: «Приезжай в белокаменную, махнем в Минск, там соберется конгресс коммунистов всего мира, «эту песню не задушишь, не убьешь». Залишаючись полум’яним борцем за комуністичні ідеї, він у своїй творчості зробив різкий крок у бік лимонівщини: в новому романі 287 разів ужив мат російський і 135 єврейський — виявляється, обрана нація матюкається (на терені колишнього Союзу) вельми і вельми достойно, у неї є підозра, що й Курносик до цієї нації має певне відношення. Правда, не обрізаний (поки що), але все можливо. Онде запорізький губернатор у солідному віці зважився, чому б і ні, кажуть, з медичної точки зору це корисно, ось тільки вона не хотіла б, щоб у постелі Курносик загубив колишню довжину, яка їй дуже і дуже імпонувала.

Згадувала їхні спільні відрядження в Крим, на Кавказ, у Трускавець, де він запевняв, що камені з нирок позбутися йому допомогла не Нафтуся, а — Надюся.

— Невстидник, — докоряла не зле за таке просторікування, але ж і раділа, що він отак належно оцінив її сексуальну потугу.

Курносик був не єдиною її втіхою серед цього бардака, розведеного в державі і правими, і лівими, поспіль не прогресивними, хоч деякі з них і прикриваються іменем Леніна. Ренегати, одне слово, або ж і дегенерати, роздовбаї — Курносик їх називає іншим словом з тим же префіксом.

Перед самою Москвою він подзвонив по мобільнику, привітав з приїздом і вибачився:

— Не можу тебе зустріти, вдома революція.

Що саме він мав на увазі — здогадуйся. Та їй до цього не звикати — сім’я тримала його під постійним контролем, бувало таке, що навіть у туалет дзвонила Курносиха (яка вона, хотілося б уздріти). А ще ж у нього дві доньки і син, усі дорослі, вимагають уваги і грошей. Слава Богу, останній роман пішов нарозхват: велике діло — сексуальна революція. Стривай, може, саме така у нього вдома? Могли ж доні залетіти чи й синок підчепив десь те, чим сьогодні світ скаламучений.

Але цур йому пек, хай буде все гаразд, аби татусь міг вільно займатися врівні політикою і літературою.

Оселилася лідерка Комуністичної прогресивної, як і завжди, в затишному номері готелю «Москва» — в старому корпусі, де жила й давніше, в радянські часи, коли приїздила на всілякі наради, консультації, востаннє, перед самим розвалом Союзу, — на зустріч із прогресивним крилом ЦК КПРС, яке хотіло будь–що–будь Союз урятувати. У неї від той поїздки залишився щемливий спогад про секретаря ЦК Компартії Грузії, котрого вона лікувала від імпотенції, — бідолага за партійними клопотами розучився жінок ублажати, але з нею в нього так сильно все вийшло, що він запропонував їй у Тбілісі місце інспектора ЦК з національних питань. Відмовилась, як справжня патріотка України. Сам Володимир Васильович Щербинський назвав її ім’я в числі золотого фонду партії, а була ж тоді лише секретарем парткому винрадгоспу, де сам Володимир Васильович дегустував вина місцевого розливу, вони йому смакували.

Курносик до готелю, як було донедавна, не завітав — усе через ту домашню революцію, сказав, що забере її вранці до поїзда, разом поїдуть до столиці Білорусії. Така ситуація зовсім її не влаштовувала, вони вже давненько не бачились, і вона, по правді мовити, скучила за його шаленими обіймами, неймовірними витівками, куди тій Камасутрі, ба навіть за ненормативною лексикою, якої тепер нафаршировані його творіння, але ж це, їй–право, зовсім не те, коли вона падала на розметану постіль чи килимове покриття в готельному номері, як ось і тут, де нині змушена цілу ніч упиватися самотою, зголодніла за чоловічою потугою.