Василь Слапчук - Мовчання адресоване мені

Околицi душi загрузли у зневiрi
слiпi дощi минають криницi
Забувся вигляд кольорiв
лиш зрiдка сняться їхнi назви
В iдеологiї панує натяк
а зречення перейменовано у спадок
Триває вiчна нота до
до нижнє

У центральному унiвермазi,
у вiддiлi «Вироби з глини»
продаються люди.
Напис, зроблений на картонi
червоним iз запахом одеколону
фломастером (усi лiтери
складаються з гострих кутiв,
i навiть лiтера «O»
позбавлена округлостi,
що дозволяє безпомилково
визначити, котрiй iз
притрушених нудьгою продавщиць
належить голос,
спроектований на картонi)
завбачливо попереджає
купцiв, що бажають оглянути
незвичайний товар:
«Обережно - б’ються!»

Я перерiс уже траву,
але нiяк не розшукаю iменi.
Це знову бедрики ним грали у футбол,
воно хоч не м’яке,
але достатньо кругле,
щоб закотитися у безвiсть.
Чи ти мене без iменi впiзнаєш?
Чи розшукаєш у травi?
Бо, чую, хтось уже iде з косою.

то тiльки сни то тiльки листя
то тiльки заграва думок
менi б пiти угору чи униз
аби лиш сходами
аби не рiвно аби крутiше
щоб злiва дощ у щоку сiк
а справа лiс ловив за полу
коли прийде пора зрiкатись
з’ясується нема кого й чого
i стрiчний обiйде мене
а ось уже й тебе зустрiв

Однi лiтають в космос.
Другi лiтають з вiкон.
Третi просто лiтають.
Для перших - це робота.
Для других - вихiд.
Для третiх - найвища
форма самооблуди.
Боже, не став мене перед
вибором.

У слiпому всесвiтi
на похнюпленiй планетi
на заблуканому материку
у зношенiй країнi
в химерному мiстi
на фригiднiй вулицi
у чужому будинку
жив чоловiк
котрий вважав себе божевiльним
насправдi ж був дурним

Мiй бiль зомлiв,
скалiчив босi ноги об уста,
помiж яких збирався утекти,
та не пустили зуби.
Мiй крик присох до щiк,
зсередини замкнувся в горлi
i каламутить очi.
Мiй страх ослiп
i в темряву свою
привiв дружину й пса.
Моя любов нарештi
здерла з мене скальп
i продала чужинцям.
За мною вже прибув
рожевий дельтаплан,
мене чекають
два метелики з ножами.

цвiтуть гарбузи i огiрки
трунар спалив хлiва i хату
напередоднi вiн не пив
а тiльки стверджував
життя нудне як кирзовий
подертий чобiт
без пари
рятує вiд петлi
лиш трилiтровий слоїк
вишневого варення
без кiсточок
та й огiрки уже цвiтуть
гарбузи
i цвяхом вказує на мене

Моя найбiльша мрiя:
завести пасiку
з семи роїв,
якi б жили
не у звичайних вуликах,
а в бiлих,
наче шлюбнi черевички,
пiанiно.

я бiль цього дерева
це дерево моя совiсть
строк нашої взаємозалежностi
закiнчується вранцi
вiдтак я слугуватиму йому
i найдрiбнiший опалий листочок
буде бiльшим од мене
в царствi минулої осенi
увечерi прийде чоловiк
дозвольте заколядувати
чи вiдчиниш ти йому дверi

склянку томатного соку
замучив комплекс меншовартостi
однак усi її вади
засвiдчують перевагу
провiнцiйного виховання
над засобами масової iнформацiї
якими вiдверто обговорюються
способи запобiгання вагiтностi
вiд щiпки харчової солi
i водночас замовчується
наболiле питання
цнота це довгочасна прикраса
чи одноразовий доказ
лояльностi

сумнiви
перебiгають дорогу враженням
щось народне переспiвує батiг
жiнка у серце поштою вражена
календар хотiв та не мiг
кiт валяється на обочинi
мабуть нагло в дорозi здох
каву п’ють сексуально збоченi
одну фiлiжанку на двох
вiд гангрени помирає настрiй
сонцю залишилось жити двi доби
вiн збирався лише дещо вкрасти
а здається що когось убив

ти бачиш сенс
а я лише знайому жiнку
ти знайшла iстину
а я погнутого iржавого цвяха
яким надряпав на стiнi:
куди подiлася любов?

за дерев’яним грибом
i купою опалого листя
двоє пiтних чоловiкiв
вантажили на залiзничну платформу
вимащене тиньком лiто
пiд пахви його бери пiд пахви
i чого вiд нього так хлоркою смердить
дизентерiя пояснив той що
ховав у кишенi окуляри
дезинфекцiя дурнi втрутився дядько
який умiв керувати потягом
за годину вiн озирнувся назад
скрушно зiтхаючи
нещасливим було це лiто
i круто звернув з рейок

синiша вiд трави
i стократ добрiша вiд лiтнього ранку
у правiй руцi тримає дюралеве крило
а в лiвiй запалену свiчку
донизу полум’ям
про що вона спiває?
в той час як флегматичний мухомор
настоює отруту на словах
людей близьких i рiдних нам до болю
змiщених суглобiв до сивини на скронях
про що вона мовчить?
коли я їм ножi i бите скло
а дверi вже плекають зраду
мої останнi дверi стирають напис
вихiд
про це не знає навiть хитрий вiтер
якби менi дали уста
то я б її назвав осiннiм небом
або хорошим хлопцем