Василь Слапчук - Мовчання адресоване мені

маленький лiс питався за дощем
а дощ сховався у твоїм волоссi
чи я йому пробачу це?
я всесвiти вбивав
лиш за короткий дотик
до руки твоєї
яку так елегантно облягає
рукавичка iз моєї шкiри
той дощ помре у найкоротшу середу
вiд втрати твого iменi
в якому сенс життя i смертi
сiмдесяти населених планет
i непостiйнiсть настрою мойого брата
сонця
ти плачеш?- то нехай живе
у цих краях вiтри i холод
а я без голосу й очей
не маю мiсця на короткiй
наче слово нi
фарбованiй зеленим лавi
мене маленький кличе лiс

приблизнiсть не звiльняє вiд боргiв
якi виплачую насiнням бiлих квiтiв
i щирими але земними почуттями
в цiєї дiвчини коса м’яка i тепла
як перевесло з променiв терпкого сонця
така пестлива й нiжна
як аркан в руках вузького ока
приблизнiсть не рятує
спасiння обiцяв лише пiсок
але взамiн просив рожевий колiр
i бiльше половини каяття
та нагло сам помер на хилиткому возi
вiд втрати гумору
дорогою помiж сiльською церквою
i клубом
її хрещений батько сонях
благословив мене на злочин

принесений у жертву за думки
про чорний виноград
i голий гострий лiкоть
незнайдена причина болю
над тонко вирiзьбленим перенiссям
про що їм говорити
хiба не краще перенести зустрiч
на позавчора
та не на ранок а на вечiрню пору
у сутiнках вони можливо
зумiли б розминутись
якщо ж їм суджено зiйтись
нехай мовчать про фатум

рипить кiстьми стара княгиня
i родичка твоя зима
ти знаєш що їжак загинув
отой що пасiку тримав
ми в нього чай iз трав пили
i їли iз бриля кислицi
вiн пасiку до тла спалив
а сам застрiлився з рушницi
не знав-бо дурень, що любов
це лиш красивих слiв гербарiй
сусiд на похорон пiшов
а я либонь пiду до бару

будучи змушений тримати себе
у формi жорсткого кулака
уникав зближення з людьми
яким симпатизував
аби не причинити їм болю
ця нiжнiсть наче нежить
ослаблює приводячи до втрати форми
звичайно ж втрата форми
це не єдина втрата
але це єдине що вiд мене залежить

обридли вiршi безсюжетнiсть снiв
присутнiсть на щоках слiдiв помади
не знати з чиїх уст
що вiдбувають ритуал вiтання
шкодую за листком iз зрубаного дерева
пiвнiчним сяйвом
i вистрiляними кулями
боюся всього i нiчого а найбiльше
втратити те чого не маю
хворiю настроєм вiдсутнiстю листiв
i бажанням розiбрати телефон
кортить взяти себе за комiр
i кинути тобi пiд ноги
а щойно ж перший мiсяць зими

менi б прийти до тебе
з компасом i настiльною лампою
з краваткою за плечима
i пiвнем пiд пахвою
у вивернутому пальтi
i з однiєю босою ногою
розбити на порозi
лiтрову пляшку молока
а коли ти мене запитаєш:
що це означає?
вiдповiсти: я люблю тебе
невже б ти не повiрила квiтам
схованим в одному iз трьох рукавiв

ти в Київ
а я до лiсу
любов пiшла на рiчку
її єдинi друзi гуси
тобi ввижаються коти
я сам немов собака
а все тому що я давно
не слухав радiо
котре висить
на мащенiй вапном стiнi
немов украдена iкона
усi твої боги сидять навпроти
дiжки з чимось визначним
i як звичайно сваряться
один iз них подарував менi недокурка
i п’ять есересерiвських копiйок
чому так тяжко повертатись?
у Києвi бомонд i купа вражень
у лiсi тiльки я
на рiчцi молоденька крига й гвалт
по радiо останнi вiстi

елегiя зими у пеленi колише тугу
душа iз зайцем ходить по снiговi
витоптують велику цифру вiсiм
згори це таїнство пантрує НЛО
запитую куди iти щоб втрапити
до тебе
показують у рiзнi боки
мене переконала чемнiсть
та гуманнiсть зайця
душа зосталася позаду
а в грудях щось тяжке й холодне
як пальцi покритки зими

минув Великдень
i Рiздво
i ти мене минула
на тому мiсцi де
ми зустрiчались раз у рiк
тепер щодня здибаю каяття
з дворучною пилою
а думав що минає все

який я самотнiй
посеред пустелi
який я дрiбний
i нiкому не потрiбний
думав я
стоячи на долонi
у Бога

я коней крав i крав дiвчат
але любив лиш коней
i зрадив їм
прощався з ними пострiлом у вухо
заради iменi яке дзвенiло
срiбно мов вуздечка
я полюбив її та не зумiв украсти
щось нiжно шепче цiвка бiля вуха
холодна як її вуста

скажи менi що-небудь на прощання
нехай це буде ворон або крук
але нехай це так звучить
як вiра в солов’я i жайвора
скажи менi що-небудь
iз тих книг
якi повiрили у власну мудрiсть
як вiрить тихий добрий чоловiк
iз крайньої палати в те
що вiн наполеон i юлiй цезар
скажи менi
чи вернешся але скажи
якимсь iнакшим не коротким словом
аби воно було хоч трохи круглим
скажи
i я все одно не повiрю
у твоє мовчання