Василь Слапчук - Мовчання адресоване мені

незнайома жiнка
рясно плаче надi мною
друга десь уже її бачив послужливо
прикриває вiд її слiз парасолею
тим часом третя не пам’ятаю iменi
намагається годувати мене драглями
вiд надмiру уваги я почуваю себе
хворим зубом
навiщо менi це
адже я просив лише одну родимку
i не в них а у тiєї що з косою
та не косар
у чорному та не в жалобi
з хрестиком але без вiри
навiщо менi все це коли я просив родимку
одну-єдину маленьку родимку

це моя торба сказав я
i потягнув до себе
це справдi була моя торба
i все те що в торбi також було моїм
окрiм торби я нiчого бiльше не мав
але ж навiщо було про це нагадувати
адже вона не збиралася вiдбирати її
у мене
а тiльки зазирнула до середини
можливо сплутала її з моєю душею
та й зробила вона це навiть
не з цiкавостi
а тiльки тому що не мала
про що говорити
тим паче що й у торбi не було нiчого
окрiм її подаяння
даремно я нагадав їй що вона любить жебрака

коли я побачив її вперше
то на згинi вказiвного пальця лiвої
руки
знагла виступила кров
це мiй рятунок подумалось менi
або моя смерть придивлявся до неї
коли я побачив її вперше
на долоню менi опустився голуб
чорний iз сивувато-срiбним вiдблиском
а в дзьобi тримав дорогу каблучку
iз смарагдовим камiнцем у формi
краплини
ця краплина переповнила мою душу
почуттями
це смерть моя подумалось менi
або рятунок невмiло сподiвався
а це була звичайна незвичайна
перехожа
яка завжди давала милостиню
i простувала повз мене
нинi вона ходить iншою дорогою
хоч я i не сказав їй нiчого такого
чого не можна було б простити

я вiчний раб
колишнiй гладiатор
тепер смиренний як папiр жебрак
проте остерiгаюсь
повертатись до людей плечима
бо людям вiрю менше анiж псам
а втiм я псiв люблю а до людей байдужий
i з мого боку це гуманно
бо це вони менi на грудях писали
голкою три правила
не вiр не пробачай бий першим
бо це вони тримали пальця вниз
i я їм щиро вдячний за науку
хоча й не вiрю сам собi i бiльше того
не вiрю навiть тим кого люблю
та я ви не повiрите щасливий
я вже давно нiкого не вбивав

у той день вона була синя
я знав це ще до того як її побачив
з досвiтку просив бiля церкви подаяння
але миряни оминали i мене i церкву
я перебрався до багатолюдного ринку
проте i тут мене нiхто не помiчав
тодi я покинувши людей подався
на пустир
впевнившись що поблизу нiкого нема
з великим полегшенням простягнув
руку
i враз на долоню менi закрапав дощик
свiтило сонце над головою
анi хмаринки
жодної краплини не впало деiнде
лише на мою долоню дощик капав
i капав
отiєї хвилини мене й осяйнуло
вона прийшла мов небо
я вгадував її я знав
щось тонке i синє
торкнулося моїх уст
це була її рука

бажання заскочило мене зненацька
як удар ножем
менi забагнулося пограти на скрипцi
я квапливо озирнувся
чи нiхто не пiдслухав моїх думок
потiм подивився на свої руки
щаслива та скрипка котрої вони
не торкалися
очевидно саме так починається
божевiлля
ця думка мене розвеселила
а чому б i нi
дiвчинi моє прохання не видалося
дивним
її тiло здригнулося i зазвучало
пiд моїми руками
я притулився до неї щокою i став
думати
що граю на скрипцi

я люблю лiс саме лiс
а не величезний натовп дерев
я люблю його в однинi
можна сховатися вiд помсти
уникнути справедливої кари
навiть розминутися зi смертю
але неможливо сховатися вiд людей
уникнути їхньої цiкавостi i
доскiпливостi
навiть у величезнiй пустелi
не вдасться
розминутися з людиною
куди подiтися жебраковi пiсля того
як вiн передумав помирати

жебрак сидiв
пiд знайомим кущем глоду
i збоку спостерiгав за собою
як вiн їсть хлiб
тримав у лiвiй руцi черствого окрайця
а правою вiдщипував шматочки
i сонним мимовiльним рухом
подавав до повiльного
ображено-дитячого рота
жебрак не мав змоги розгледiти
вираз його очей
бачив тiльки що вони часто клiпають
знову вiн себе шкодує
скривив жебрак рота i вiдвернувся

люблю бути
рiдним близьким коханим дорогим
з мамою з сином з тобою з совiстю
люблю повертатися
з вiйни з лiсу з небуття з мандрiв
до мами додому до тебе до свiдомостi
люблю слухати
мамине серце твiй голос спiв птахiв
тишу течiю струмка дихання сонних
люблю дивитися
на воду на тебе на небо
в нiч в очi в далечiнь
не хочу нiзвiдки й нiкуди повертатися
хочу бути чужим i самотнiм
не хочу чути i бачити нi-чо-го
а треба ж якось жити