Василь Слапчук - Мовчання адресоване мені

Коли ти в глечику жила,
а я пас бедрикiв,
помiж кульбаб тодi текла
вода солодка - мед-рiка.
Зелена макiвка - твiй дiм
i мiй притулок,
над нами в небi золотiм -
крилатий вулик.
Жили ми в глечику колись,
пили з горнятка,
до нас дощi у гостi йшли
i дощенятка.
Не знали ми тодi грiха,
жалю не знали.
I я тебе тодi кохав,
i ти мене кохала.

Подарую тобi своє серце
у виглядi кулона
Не вiдмовляйся
мотивуючи тим що нинi
ця прикраса немодна
Ти не потребуєш прикрас
ти взагалi нiчого не потребуєш
тому-то й дарую
тобi рiч нiкому не потрiбну
тобi ж вона служитиме
оберегом
Наслухатиму як б’ється
моє серце в твої груди -
знадвору чи з середини?

Пiсля дощу до кiмнати
залетiв зелений метелик
i став кружляти
над золотою голiвкою дiвчини
з райдугою за плечима
Коли я нахилився
щоб її поцiлувати
то побачив що це не метелик
а два листочки
котрi побралися за руки

Сестра моя - печаль,
сестра моя - Оленка.
Заплакана свiча,
прозора i тоненька.
Заплакана свiча,
заплакана сестричка
i мiсячне зайча -
в долонях - з мокрим личком.
Лякливе зайченя -
холодний, мокрий носик -
iз зорями щодня
спить у твоїм волоссi.
Мiй подих у щоку
i подих зайченяти…
Люблю тебе таку…
мов на штиках пiднятий.
Вмирав, та не помер…
А уникав я смертi
для того, щоб тепер
з тобою мiг померти
у глечику. Дiвча
беззахисне й маленьке…
Моя сестра - печаль,
моя печаль - Оленка.

Впав хрест вечiрнього вiкна,
впав через груди на обличчя.
Я витиму на сонце, на…
Але рятунку не покличу.
Молюсь до заходу i сходу,
до Духа, Сина i Отця…
Ти прийдеш так, як бiль приходить,
i знiмеш чорний хрест з лиця.

Чорнiє дiрочка мiж брiв,
повiльно тане грудка болю…
Я вже тобою вiдхворiв,
уже вiдмучився тобою.
I не дружина, й не сестра,
i не отрута, i не лiки…
Ще тiльки вчора помирав,
а нинi видужав навiки.

До лiсу… В лiс… У хижакiв
знайти притулок, наче в друзiв,
i дати вихiд чорнiй тузi,
i вити вовком мiж вовкiв.
До лiсу… В лiс… Посеред ночi…
Лежу нi мертвий нi живий.
Нанизую зеленi очi
на жовтий струмiнь дощовий.
До лiсу… В лiс… Ледь-ледь добрiв…
Тут лиця з нiмбами й рогами…
Землi немає пiд ногами,
немає неба угорi.
До лiсу… В лiс… Тебе немає…
Не буде… Не було. Нема…
До лiсу з тiнню забiгаю,
iз лiсу тiнь бiжить сама.

Я побудую схрон,
аби сховатися у схронi,
i окрики ворон
лiчити буду, мов патрони.
У лiсi вирию печеру
пiд шелестом ялин.
Запарю чаю на вечерю
з трави полин.
I на лице моє роса
уранцi капатиме з стелi…
Я в цiй оселi буду сам,
я побудую цю оселю.
Пiсень спiватимуть пернатi,
зазеленiє мох…
Лише цвiркунчик буде знати,
що схрон збудований для двох.

Ти є. У мене. Тiльки ти.
В усьому свiтi бiльш нiкого.
Нас лише двоє перед Богом.
Прости менi. Прости менi. Прости!
У чорну падав я розпуку,
холодний волохатий вiдчай
все зазирав менi у вiчi.
Вiзьми, вiзьми мене за руку.
Iдуть оленi до води,
як до причастя люди.
У мене ти була завжди,
i ти завжди у мене будеш.
Обiйдемо людей, минемо кладку,
до броду вийдем, як оленi,
i будем пити тишу з жменi
наприкінці життя як на початку

два рази сiм
душа гукає в комин
я вiрю всiм
не вiрячи нiкому
коса не тне
а чорний грiх залiза
впiзнав мене
душа у комин лiзе
їсть очi дим
i засипає жаром
хай згине молодим
нехай побачить старiсть

То чорна ластiвка,
то бiлий лебiдь,
то дощ в очах,
то дощ на небi,
то диво-свiтло,
то чудо-квiтка,
то звiдусiль,
а то нiзвiдки,
то тихий смуток,
то щира радiсть,
то колiр квiтня,
то листопаду,
то запах лiсу,
то запах поля,
то голос скрипки,
то голос долi…

Твiй бiль
вiзьму собi,
вiзьму гiркi твої печалi,
що мовчки у тобi кричали,
вiзьму твiй хрест,
вiзьму усi твої розп’яття,
всi кари, що з небес,
усi людськi прокляття -
вiзьму на себе.
Тобi зоставлю небо
i лiтню зливу…
Я залишу тобi тебе щасливу.

Iз оберемком польових квiтiв
ти простуєш до мене,
хоч щойно вирушила
у протилежний бiк,
а час тягнеться
так повiльно,
що равлики
перебiгають тобi дорогу -
туди й назад -
i не задихуються.
Це - розлука.

Наче мапу розгортаю
зоряне небо,
устами знаходжу
сузiр’я Лебедя
на твоїй лiвiй щоцi,
зорi вiдбиваються
на дiвочому тiлi
золотими родимками,
рахую їх,
а щоб не збитися -
цiлую кожну
тричi.
Над ранок
згортаю небо у сувiй,
ховаю пiд подушку
на випадок розлуки,
тодi я небо розгорну -
i в ньому вiдiб’ються
усi золотi родимки
твого чистого тiла.
Для людей близьких
лишаю свої координати:
шукайте мене
в сузiр’ї Лебедя
або нiде.