Ірина Солодченко: Неприродний добір

Коли допили коньяк, Смідович засунув свій блакитний журнал у чорний портфель і пішов додому.

Чекати довелося недовго. У розпал квітня зателефонував Семен Львович і чемно нагадав про запрошення… Андрій радо відповів, що на вихідних обіцяють добру годину — саме час для риболовлі. Настрій його підвищився… САМ Семен Львович завітає! Не те, щоб він бажав якось практично скористатися з цього знайомства — в душі бриніли інші струни. Справа в тому, що Андрій не мав близьких знайомих чи родичів у медичних колах. Тож з докторами вищого ґатунку він завжди був «на Ви» і контактував з ними лише на офіційному рівні. А тут з’явилася нагода поспілкуватися з досвідченим хірургом в неформальних обставинах… Це щось інше… Єдино, що мулило, так те, що Семен Львович був родичем Наталі…. Раптом виявиться, що він їде з якимось конкретним наміром?

Але обирати не доводилось, і Андрій сповістив патологоанатома, що вихідними він чекає поважного візитера, якого бажано повести в найліпше для рибацтва місце.

…В суботу вранці Андрій зустрів колегу на зупинці маршрутного таксі. Гостювальник пояснив це бажанням відпочити від керма і хоч трошки побути вільною людиною. Потім пішли до хати… Семен Львович з цікавістю розглядав сільську оселю, навіть самостійно витяг з криниці цеберку джерельної води…

Дорогою на річку прихопили Смідовича, і той пообіцяв запровадити їх у таке чудове містечко, яке не кожний місцевий знає. За півгодини вийшли до глибокої балки. Намилувавшись ніжною зеленою травичкою і тонкими пахощами конвалій, які рясно встелили холодкуватий схил, почали спускатися донизу. Там перейшли через вузенький струмочок, що прокладав собі дорогу між камінням та розкішними кущами, і нарешті видерлися на інший бік балки. А там ледь помітна стежка привела до густого чагарника. Хвилин з п’ять продиралися крізь зарості, і — раптом опинилися на чудовій галявині. Смідович пояснив, що перевага цього місця в тому, що його не видно з того берега…

Тож розсілися з вудками у плавнях неподалечку один від одного, і риболовля почалася. Семен Львович виявився іншим ніж на іменинах жінчиної небоги — він багато жартував і за годину чоловіки поводилися наче три давніх товариша. До вечора наловили трохи риби: Семен Львович — десятка з три карасиків, Смідович — йоржів та двох коропів, а Андрій не зловив нічого, бо увесь день або лежав на травичці або досліджував навкружні околиці.

Надвечір повернулися до хати та заходилися ладнати за клунею багаття на юшку. Смідович установлював казана, а Андрій з Семеном Львовичем чистили рибу.

…Аж ось всілися за столом під старезною високою грушею. Андрій виставив на стіл настояну на травах самогонку, нарізав буханець пахучого круглого житнього хліба з сільської пекарні, і під юшку чарка пішла на славу. Семен Львович розпитав колег про їхнє буття. З незмінною цигаркою у руках він уважно слухав про всі негаразди районної лікарні, про головлікаря Семенову, яка розвалила всі надбання минулих періодів, а потім зізнався, що після інституту теж працював деякий час у сибірському ведмежому кутку.

Розімлілий Смідович сидів, підставивши обличчя останнім променям сонця… Зачувши дзвони місцевої церкви він поспіхом перехрестився і недоречно бовкнув:

— Пробачте, панове атеїсти…

Андрій винувато подивився на свого гостя, і щоб виправити ситуацію, шорстко спитав патологоанатома:

— Що це ви мене до атеїстів приписали?

— Ти хотів сказати «вас», — як і не було нічого відповів Смідович. — Ти — в парі з паном Семеном…. Ви мусите покладатися лише на самих себе…

Запанувала тиша… Такий гарний вечір, і навіщо було його псувати? Та Семен Львович жваво відгукнувся на провокацію:

— Побожний хірург? Складне питання… Вважаю то — справа кожного: вірити чи ні. І знаю одного колегу, який завжди хреститься перед операцією… Навіть більше…Він каже пацієнтам: «Буду молитися за вас»…

— А в мене з цього приводу виникають два питання, — поліз на рожен зраділий патологоанатом. — Перше: як хірург може покладатися на Бога, коли він самим фактом втручання в його задуми збирається врятувати людину від смерті? І друге — як хірург, який хреститься перед операцією, може ввірятися Богові у той час, коли в найближчі хвилині інша людина залежатиме від його професіоналізму та вправності?

— Якщо так міркувати, то і тому, кого оперують, безглуздо молитися перед операцією. Кого благати: того, хто ухвалив тобі смертельний вирок? Тут є певний парадокс…