— А давайте спроектуємо ці цифри на нас. У США проживає 280 мільйонів, тобто в Україні — 300 тисяч медичних помилок і 20 тисяч смертей на рік. І це за найскромнішими підрахунками, як ви кажете…
— Не я, а Жан з Міллером…. Іншого шляху нема, як відбирати лікарів за покликанням та добре їх вчити. Та ми ніколи не були розумнішими за інших… Подивись на наших політиків — точнісінький зліпок нашого суспільства. Подивись на нашу Верховну зРаду. Посиділи рік — уже нудно, працювати не хочуть…. Протягнуть свої оборудки — і знову на вибори… Українські політики жадають влади заради самої влади… Іншої мети немає… Хто з них думає про здоров'я населення? Хіба там є кому розмірковувати про проблемами лікарів та хворих? Ти бачив там, на верхах, хоч одного притомного? Я — ні… А тепер закінчу свою думку: якщо політики — зліпок з нашого суспільства, то і медицина — такий самий зліпок і вона не краща і не гірша за український народ.
— А що нам робити, коли лікарям навіть страйкувати заборонено?
— Хто сказав?
— Це всім відомо… Двадцять четверта стаття Закону «Про порядок вирішення колективних трудових спорів конфліктів» забороняє проведення страйку, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей…
— Ти сам себе чуєш? — занервував Смідович. Він скочив з міста і став бігати по хаті наче навіжений. — Ця стаття дуже суперечлива і якщо нею керуватися, то тоді нікому не можна страйкувати. Уяви, що застрайкували водії громадського транспорту і хтось пішов на роботу пішки, і від того застудився. То що, водіям від цього заборонено страйкувати? Я вважаю, що тільки окремим категоріям лікарів не можна страйкувати — швидкій допомозі, реанімації і таке інше. А на статтю 24 можна подивитись з іншого боку і довести, що страйк лікарів провадиться з метою збереження здоров’я людей у той час, коли сучасна система охорони здоров’я «створює загрозу життю і здоров'ю людей». Слава Богу, це вже починають розуміти, бо нещодавно прочитав у газеті, як колектив Жовтневої лікарні Києва оголосив чи попередив про страйк, не пам’ятаю вже…
— Невже? І що вони вимагали?
— Не зовсім в тему, але в степу і хрущ м’ясо. Вимагали припинення будівництва офісного центру на території лікарні! — раптом вигукнув Смідович і витер червоне пітне обличчя носовиком. — Те саме, що і в нас… Тільки у нас Семенова за «откат» перетворила частину лікарні у торговельний комплекс, а там інша ситуація…… Прийшли 30 молодиків у чорному, руками пересунули автомобілі від будівельної огорожі, і таким чином забезпечили проїзд будівельної техніки…. Будівництво триває, а представники правоохоронних структур як завжди — на стороні забудовника.
Він сів на місто, трохи заспокоївся і пояснив свою поведінку.
— Пробач, друже… Це питання дуже болюче для мене і я завжди нервую, коли хтось мені каже такі дурниці…
— Тож прогноз несприятливий? — замислився Андрій. — Бізнес від медицини вже не відокремиш: метастази проникли дуже глибоко… Незабаром ми втягнемося в страхову медицину, підемо шляхом судового переслідування лікарів, а здоров'я пересічного українця як було так і лишиться осторонь?
— Так, друже… Здоров'я людини — це дійсно бізнес. Нарівні з нафтою і газом. Твій доповідач Денис має рацію: страховики, юристи, фармацевти — всі вони харчуються від цієї нещасної пари «лікар — хворий». Страховик страхує хворого, і одночасно забезпечує помилки лікаря. А фармацевти підсувають їм обом свої ліки. Коло замкнулося… А думати треба про інше! Не про те, як покарати лікаря, а як зменшити кількість помилок. А як їх зменшити?
— Принципом недіяння, — похитав головою Андрій. — Пам’ятаєте в східній філософії є принцип недіяння. Якщо я починаю лікувати хворого, то це вже — діяння, яке спричинить рівну імовірність як вдалого так і невдалого результату. Боже, що я верзу?
— Ха! Може й так… Я тобі твій заумний принцип недіяння сформулюю у вигляді приказки: «Не помиляється той, хто нічого не робить». Отже, той, хто щось робить завжди буде помилятися. Ні, я скажу простіше: «Не сунься!». Принцип несування — наймудріший!
І Смідович зареготав.
— Не сунься! Як тобі така інтерпретація принципу недіяння? Його ще Платонов сформулював.
— Вікторе, так що робити? Виїхати звідси? Куди? … Піти в іншу професію? А хто тоді завтра виріже грижу бабі Шурі із другої палати?
— Не бери дурного в голову… Працюй…. Все буде гаразд… Маленька зарплатня? А ти почитай Вересаєва. Той, здається, рік працював у міській лікарні за «дякую». Аби лише досвіду набратися…. Непритомнів від голоду… А твої 600 гривень, які всі проклинають — це таки гроші… Двадцять гривень на день…. Для початку — зовсім непогано. На хліб вже є. А до хліба вдячні пацієнти щось підкинуть… Житло тобі дали й на транспорт витрачатися не треба. Вересаєв про такі умови і не мріяв!
Читать дальше