Ірина Солодченко - Неприродний добір

— Це — давній принцип таліона «рівним за рівне». Він ще в древнім Вавилоні застосовувався… — пояснив Денис. — Та нам він більш відомий як «Око за око, зуб за зуб».

Андрій потайки подивився на реакцію Стаса. Та він сидів з прострацією в очах. Вочевидь, вже дотумкав, що в Україні не все так погано з відповідальністю (або безвідповідальністю) медичних працівників, як це уявлялося раніше.

Сенбернар дрімав, поклавши морду доповідачеві на коліна, а Наталчина тітка подивилась на чоловіка і покачала головою: «Оце так-так….».

— А в деяких країнах Швеції й Нової Зеландії, — продовжив Денис, — у якості альтернативи застосовується інша система. Якщо люди не можуть чи не мають бажання судитися, або адвокат не береться за їхню справу, то вони притягають лікаря до відповідальності за системою no-fault, тобто «без провини», де не потрібно доводити вину доктора. Пацієнти пишуть звичайну скаргу й одержують компенсацію зі спеціального фонду. Але така система використовується лише в тому випадку, якщо медичну помилку можна усунути або її можна було запобігти. Наприклад, всі знають, що післяопераційні інфекції не обов'язково виникають від недбалої злочинності.

— Злочинної недбалості, — поправила чоловіка Світлана.

— А як це розрізнити? Де межа? — запитав тато-професор.

— Оце й є проблемою. Через це новозеландська система «без провини» трансформувалася декілька разів. Спочатку потерпілим виплачували одноразово певну суму, та потім такі платежі скасували. В 1992 році було визначено поняття «нещасного випадку в медицині» як збиток, нанесений особі внаслідок медичної помилки або невдачі. А у Швеції система no-fault застосовується, якщо пацієнтові завдано збиток, якого можна було уникнути або який відбувся через таке неправильне лікування, яке аж ніяк не можна виправдати. І якщо такому пацієнтові довелося після цього відлежати як мінімум 10 днів у лікарні або полишити роботу на 30 днів, то він отримує компенсацію. Тож у Швеції (цирк та й годі!) лікарі на кожному кутку сповідуються у своїх провинах, детально інформують пацієнтів про їх право на компенсацію і навіть допомагають їм позови на самих себе складати.

— Напевно, сплатити компенсацію — то найпростіше у цій ситуації, —

видихнув Стас і знов поплентався на лоджію. Його цвигалка як тінь шмигонула за ним.

Наталя підшепнула, що час йти до ресторану й зникла у своїй кімнаті. А Андрій пробрався на кухню. Та не встиг запалити сигарету, як у дверях з'явилися усміхнений Семен Львович, тато-професор і доповідач Денис, за яким тягся його вірний пес. Тато-професор обурювався:

— …як тобі ця «хірургія не на тій стороні»? Я не розумію, як хірург не бачить, яку ногу відтинає — хвору або здорову?

— Це через те, що там все поставлено на потік, — погодився Семен Львович. — Пам'ятаєш, у свій час нашою країною пересувався широко розрекламований хірургічний конвеєр — «ромашка» Федорова.

Це ж треба таке вигадати — хірургічний конвеєр! З бригадним підрядом: один ріже, інший зашиває. Я — хірург, і я не розумію, як можна хворого конвеєром з розрізаним оком пустити. Мене вчили ставити діагноз, лікувати й оперувати на підставі повного анамнезу. А це неможливо без особистого контакту з хворим.

Тато стряхнув попіл у вигадливу кришталеву попільничку у вигляді шлунка і видав свої спогади:

— Пам'ятаю я ці рейди… Приїхали, порізали очі та поїхали геть… А хтось вів статистику ускладнень?

— Ні, звичайно. На заході бачив як? Усе закрито, обличчя не видно, відкрите тільки місце для операції. Хто, що — все знеособлено. І нас до цього доведе ця клята болонська система, чорт би її забрав…

— Спеціалізація називається, — вставив Андрій. — Один лікар спостерігає хворого, інший приймає рішення про операцію, третій оперує, а четвертий здійснює післяопераційне спостереження.

— Так, — підтримав Денис. -

На заході панує вузька спеціалізація. Наб'єш руку на апендициті, за 10 хвилин його вирізаєш, але більше ні на що не здатний.

— Я вважаю, що у нашій країні суспільство отримує рівно стільки, скільки воно платить хірургам, терапевтам, медсестрам та фельдшерам швидкої допомоги, — звернувся тато-професор до Андрія. — На заході офтальмологи, кардіологи й нейрохірурги — найбільш високооплачувані лікарі. Операційні там напхані сучасними апаратами, які оновлюються щорічно…

— Але за мисленням і рівнем знань я не відчув їх особливої переваги, — перебив Денис татову тираду.

Семен Львович затягся і спробував закруглити бесіду.