Ірина Солодченко: Неприродний добір

— То що?

— Подумаю.

— Та що тут думати? — переказала вона батькові слова. — Зарплатня на порядок вища!

«І чого вони в мене вчепились?», — ярився Андрій, натягуючи куртку.

Тітчина родина теж налаштувалась додому… Поки жінка розціловувалася з родичами, її чоловік несподівано спитав Андрія: «А риба у вашому селі ловиться?». Хлопець спочатку подумав, що не дочув. Затим пробелькотав: «Звісно, клює».

…Спускаючись сходами він розписував Семену Львовичу, яка у їхньому селі гарна природа, і що в нього є один товариш (до речі патологоанатомом) — завзятий рибалка, і що він, Андрій, буде щасливий побачити Семена Львовича у своїй хатині. Той подякував і пообіцяв скористатися запрошенням, бо щось дуже втомився останнього часу… Серце і таке інше…

В ресторані Андрій пробув з пару годин і виїхав додому, пообіцявши Наталі зателефонувати як тільки прийме якесь рішення щодо татової пропозиції.

Прийшовши в понеділок на роботу, Андрій одразу подзвонив Смідовичу. Патологоанатом вдав з себе заклопотаного, але пообіцяв зайти у гості над вечір.

Увесь день Андрій розмірковував над пропозицією тата-професора. Дев'яносто відсотків, що він і не думав її приймати, та маленький черв'ячок нашіптував: в Мульковича можна заробити грошенят, а потім заплатити кваліфікованому хірургові, аби той навчив його робити складні операції. Під кінець дня черв'ячок був придавлений: тут він повільно, але вірно крокує вперед, а в Мульковича просто втратить себе… До того ж, прийнявши цю пропозицію, він стає залежним від професорської фамілії, і від Наталі йому вже ніколи не відкараскатися. Годі вже… Най шукають собі іншого дурня…

…Щойно встиг приготувати вечерю, як загавкав Джунька. Смідович зайшов до кімнати, витяг зі свого портфеля пляшку коньяку й потер руки.

— От це я розумію… Після важкого трудового дня не гріх з товаришем і по 50 грам. А я всі вихідні по господарству провозився. Саж для порося відремонтував, дерево з сусідом викорчували…. Присісти було ніколи. А тут — новина! Донька листа прислала. Уявляєш? Малій вже 12 років, і кортить їй мене побачити. Маму вже тим замордувала: чому татко не приїздить? І найголовніше — приписала номер свого мобільного! Я вже з нею розмовляв, пообіцяв наступної суботи привезти її сюди погостювати… Мати моя така щаслива, ти навіть собі не уявляєш. Миє, чистить все, прибирає…

— Клас! Страшенно за вас радий… А дружина ваша як?

— Та начебто кинув її той пройдисвіт.

— А ви не думали, що це саме вона наструнчила малу написати листа? Може надумала вас повернути? Знаєте, які ці жінки підступні?

— Та невже? Тьху ти, я й не подумав…

— Так може це на добре? Матимете родину…

— З глузду з’їхав? Розбите не складеш….Гаразд, кажи, що там в тебе сталося?

— Та от, поділитися хочу. Уявляєте, потрапив на день народження однокурсниці, а там професура, медичний бомонд і таке завели… Забули навіть про іменинницю…

І Андрій розповів як можна докладніше про все, що чув на дні народження Наталі.

— Кажеш, американські лікарі багато заробляють? — і Смідович закусив коньячок хрустким огірочком. — І методики, кажеш, мають такі новітні, що нам і не наснилися? А наслідки? Чи не обговорювали твої професори наслідки? А я тобі так скажу: результат — той самий! Є страхова медицина, немає страхової медицини, адвокати, юристи — все це ніщо. Результат від цього не змінюється!

Він потягся за своїм чорним портфелем і витяг звідти журнал з паперовою блакитною обкладинкою.

— От купив… Медичний журнал… І тут надруковані дві дуже цікаві статті. В першій — звіт якихось Жана й Міллера з Інституту медицини. Ці Жан з Міллером з'ясували, що через медичні помилки в США щорічно помирає 98 тисяч чоловік. І такий стан вони називають національною епідемією. Інститут медицини Національної академії виявив, що за період з 1999 по 2006 рік щонайменше півтора мільйона людей постраждало від медичних помилок щорічно! З них 400 тисяч — це помилки, яких можна було запобігти, та помилки, які сталися внаслідок неправильного застосування медикаментів, 800 тисяч — помилки при довгостроковому лікуванні хронічних хворих і 530 пацієнтів потерпали під час державного медичного обслуговування людей похилого віку в амбулаторних відділеннях лікарень. Дослідники стверджують, що ці підрахунки — дуже обережні. Насправді ситуація набагато гірша.

Смідович значуще подивився на Андрія й перегорнув сторінку.

— Тепер інша стаття… Виявляється, погроза судових позовів не зменшує кількість медичних помилок. Далі слухай уважно. Доктори в Новій Зеландії, де з лікарями судитися не заведено, помиляються не частіше й не більш кричуще, ніж їх колеги у США. Натомість, побоювання стати відповідачами в судах підбурює докторів і клініки приховувати від громадськості такі серйозні проблеми, як підтвердження призначень на наркотичні препарати. Як наслідок росте страхова премія за медичну недбалість, а якість і кількість медичних помилок залишається на тому самому рівні. Ти тепер бачиш, що західна медицина не більш успішна за нашу?