Ірина Солодченко - Неприродний добір

Праворуч батька сидів ще один незнайомець — товстий кучерявий чолов’яга. Того одрекомендували як хрещеного, який приїхав з рідного батькового міста.

Поступово Андрій отямився від сенбернара з сімейним обідом і налаштувався на природну, але незалежну поведінку. З зацікавлених очей присутніх він розумів, що на нього дивилися майже, як на нареченого.

Поки він з усіма вітався, мати іменинниці все не знайшла вільну вазу для квітів. Невістка чмихнула і запропонувала взяти вазу у сусідів, на що свекруха резонно заперечила, що тоді доведеться їх запрошувати. Знесилена пошуками мати пішла до комори і нарешті повернулася зі старою склеєною вазою. Невістка знову фиркнула і спитала, чому клеїли надбите. Та тихоня-мати її не слухала…. Вона розправила прим'яті сенбернаром троянди і нагадала, що в музеях майже всі вази склеєні. Потім простягла через стіл квіти донці, аби вона поставила їх на сервант.

Андрієві налили штрафну… Він побажав тривіальні щастя й здоров'я, пригубив вина і почав жувати голубці, які йому підклала невгамовна невістка.

Своїм вторгненням він, очевидно, перепинив жваву розмову. Наталя щось намагалася йому розповідати, та він слухав неуважно, вслухаючись в бідкання хрещеного на державну медицину. Щось дядькові в лікарні не те призначили, і він приїхав сюди не зовсім видужалий за що постійно вибачався. Розчервонілий Стас підвищеним голосом доводив хрещеному, що державна система охорони здоров'я не має права на існування. Держава ніколи не буде спроможною фінансувати медицину, і тому всі клініки мають бути приватними, а держава повинна лише встановлювати правила гри й регулювати медичний бізнес.

— Я вважаю, — гарячився Стас, — що лікарні мають бути розподіленими за категоріями — для багатих, середнього класу й бідних. За рівнем своєї платоспроможності клієнт обирає клініку, укладає з нею договір і вносить щомісячну плату. Щось не сподобалося або змінився добробут — йди до іншої клініки.

— А якщо мене там не вилікують та ще й за гроші? — пробурчав спітнілий хрещений, витираючи шию великим картатим носовиком. Він так говорив, начебто в горлі у нього щось булькотіло.

— Ви матимете страховку, — терпляче пояснював Стас нетямущому простакові всі вигоди медичного страхування. — А застраховані клієнти отримують медичні послуги на більш високому рівні і в найкращих медичних установах. Ніяких проблем з ліками… Страхова компанія зацікавлена в вашому здоров'ї, тож вона завжди буде на вашому боці й стежитиме, аби медичні послуги надавались якісно та своєчасно. І лікарям добре від того… У мене друг є у Німеччині, так він каже, що там кожний лікар застрахований від збитку. І якщо трапиться нещасний випадок, то страхова компанія сама сплатить потерпілим компенсацію, незалежно від того винний лікар чи ні.

— А за що я, водій на шахті, куплю твою страховку? — намагався хрещений загнати Стаса в тісний кут. — Тут комунальні виросли, ціни за горло беруть. Жінка моя борщ вчора відмовилася варити: бурячина на базарі — дві гривні, а кілограм моркви — 10!

— Якщо ви не в змозі купити страховку, то за вас заплатить підприємство … — не здавався Стас.

— Та щас… Щас директор шахти нам, роботягам, придбає страховку.

— Андрію, а як ви вважаєте? Адже ця проблема мусить вас цікавити, як нікого іншого, — спробував папа-професор втягнути хлопця в розмову.

— Не знаю… Я не надаю медичні послуги…

— Як? — підхопився Стас. — Ти начебто хірургом працюєш … У якимсь селі?

— Так, у райцентрі… Але я надаю медичну допомогу…

— Так що?

— Андрій хоче сказати, що послуга — то елемент бізнесу, а він альтруїстично надає селянам медичну допомогу, одержуючи за це зарплатню від держави, — підтримала Стаса його вертлява дружина.

— Я відносно вас, лікарів, так скажу: усе починається з інститутів, — забулькав хрещений. — Якби туди вступали ті, хто мріє бути лікарем з дитинства, то користі було б набагато більше. А то вступають або по блату або ті, хто грошами напханий. Чи не так?

— Вася, ті хто дуже хочуть вчитися, вони, повір мені, вступають без усілякого блату. Це я точно можу тобі сказати, — образився тато-професор.

— Хіба що дуже… Як не подивишся — самі діти лікарів у медінститутах вчаться. І що? Всі такі талановиті?

— Ти, Васю, не розумієш специфіки. Діти лікарів знають на що йдуть — на безсонні ночі й неймовірну відповідальність. І з анатомки вони, як правило, не тікають.

— Вибач, але це брехня… Ви ніколи не отримували великих зарплат, а конкурс у медичні вузи завжди був по 100 чоловік на місце. Всі знають, що зарплатня низька, а однаково лізуть. Запитується: «Навіщо?». Відповідь: «В надії на хабарі й побори з пацієнтів». А потім пропхне своє чадо до медінституту і дивується з екрану: «Та що ви кажете? Мій син вступив до медінституту? А я й не знав… Він мені нічого про те не казав, негідник… А я його так відраджував! Низька зарплатня, багато відповідальності, а він бач… Не послухався».