Ірина Солодченко - Неприродний добір

Поруч розмовляли двоє дівчат… Виявляється кожна відвідувачка мусить принести з собою серветку і два презервативи. «Невже за 50 гривень вони неспроможні купити необхідні матеріали?» — обурювалася одна з дівчат.

Не дочекавшись завідуючого, Олег, злий як чорт, поїхав до нового тещиного притулку. Та коли зайшов у відділення, остовпів. У просторому холі на пухких шкіряних диванах сиділи хворі і тихо розмовляли з відвідувачами. По стінах були розвішані барвисті пейзажі та розмальовані тарілки. В одному кутку причаївся сучасний телевізор, а в іншому — великий акваріум з рибками. На підлозі і на підвіконні вишикувались шикарні, розлогі доглянуті квіти в горщиках. Симпатична медсестра люб'язно викликала хвору Кулакову…

Теща не знала як і дякувати зятеві за те, що перевів її сюди. Олег хотів заперечити, що і пучкою для цього не поворухнув, та стара його не слухала… Вона уповідала, які тут чудові лікарі, як тут затишно і віри не йметься, що це звичайна міська лікарня. Її поклали у двомісну палату, персонал — такий чемний, такий турботливий…. Намагалася дати сестричкам та санітаркам гроші, як подяку за їх нелегку працю, та ті, хто бере — дякують, а більшість відмовляється. За операцію гроші не вимагають, та вона просить неодмінно заплатити хірургові Карпенку 1000 гривень. Бо тут з кожного і не візьмуть… Вчора бабця з сусідньої палати намагалася віддячити ста гривнями, так хірург і не взяла. Засміялась і сказала: «Ідіть собі, бабусю, і не вигадуйте. В нас лікують безкоштовно». В очі кажуть, що все тут зроблено за рахунок хворих. Та не шкода і заплатити, коли бачиш, що то до пуття. А їжі багато не принось… Годують тричі на день і доволі пристойно: супчик гаряченький з морквою і кропчиком, каші-розмазні, чай з хлібцем дають. А ще потрібно 1000 гривень на ліки за переліком, затвердженим завідуючою відділенням. Ліки приносять у пакеті разом з чеком.

Олег дав на аптеку 1000 гривень, а хірургові вирішив заплатити після операції. «Ще невідомо, як воно буде…».

Коли теща трохи оклигала, знову постало питання про «подяку» хірургові. Платити тисячу гривень здавалося занадто, а 500 — якраз. Згодом подумав, що може взагалі нічого не сплачувати, бо операція вже минула і доволі вдало. Та теща вже замучила своїм скигленням: «Ти вже заплатив?». Тому напередодні виписки він гучно та нетерпляче постукав до хірурга Карпенка.

…В невеликій напівтемній кімнатці, захаращеній якимось плакатами і приборами сидів впершись ліктями у стіл світловолосий худий чоловік років сорока. В руках він тримав запалену цигарку…. Спокійними і стомленими очима лікар подивився на відвідувача і мовчки хитнув головою у бік дивана. В одну мить Олег почув себе нікчемою… Присівши однією точкою на канапу, він пошепки спитав, які перспективи в прооперованої Кулакової. Карпенко глибоко затягнувся і стримано відповів, що все буде гаразд, треба лише трохи підлікуватися. Тоді він витяг з кишені 500 гривнів і обережно поклав їх на край столу: «За операцію…». Та хірург і не поглянув на купюри… Він знову глибоко затягся і кинув: «Дякую». До виходу Олег задкував навшпиньках… Вже в дверях побачив боковим зором, що Карпенко і далі сидіть з цигаркою в руках…. До грошей він навіть не доторкнувся…

Тещі сказав, що все гаразд, а на питання «скільки дав» збрехав — 1000 гривень. При тому почувався мерзотно… В ліфті з розмов медичного персоналу дізнався, що завідувачка відділенням поїхала на конференцію, тож в Карпенка сьогодні три операції. Олег уявив, як цей хірург різатиме живе тіло, буде порпатися в чиїхось кишках, крові і бруді, рятувати чиєсь життя і так кожного дня… кожного дня… І все — за мізерну зарплатню в очікуванні подачок з боку злиденного населення. А от він сам… Нічиї життя не рятує, ходить у чистому, а коли читав три лекції поспіль, то більше ні на що не був здатний…

Вже на вулиці схаменувся, що анестезіологу взагалі нічого не заплатив… Бо той і не вимагав!

Андрій дивився на розітнете тіло такими очами, начебто вперше його бачив. Але тепер він на все споглядав інакше. Організм людини знав майже напам'ять….Знав кожну жилу й кожен прожилок… В той самий час не тямив в ньому анічогісінько. Треба подивитися на все під іншим кутом зору. Та під яким? Клінічне мислення полягає в тому, щоб передбачити, як поведеться саме цей організм. Саме цей і ніякий інший… Організм пручається хворобам… Йому треба лише допомагати. І, не дай Боже, не перешкоджати, якщо тому вистачає сил на боротьбу. Хоча й тут долали сумніви… Технічний прогрес і розвиток медицини знизили опірність організму. Навіщо клітинам пручатися, якщо в генах сидить тупа впевненість, що на більшість хвороб є таблетка, а на крайняк допоможе хірург? Від всіх цих думок голова йшла обертом… А може відморозитися? Як казав великий хірург Амбруаз Парі? «Я їх оперував, нехай Бог їх вилікує». Гарну відмазку вигадав середньовічний оператор, натомість в наші часи — не актуальну.