Ірина Солодченко - Неприродний добір

У лікарні він тепер просто жив… На вихідні до міста не їздив, мама сама його відвідувала, ойкаючи щоразу, як схуд її синочок. Та Андрієві було не до їжі…

Його відносини з пацієнтами змінилися кардинально… Тепер йому було байдуже, лають його чи нахвалюють. Він перечитав усе про знаменитих хірургів світу. От взяти Вишневського… Думав лише про те, як допомогти людині й полегшити її страждання. Звідси має три досягнення — місцеву анестезію, мазь та новокаїнову блокаду. А як він переживав свої невдачі? Якось після операції померло три людини. Вишневський втратив душевний спокій, аж тут як на лихо знайому з непрохідністю жовчної протоки. Видатний хірург зробив складну операцію, але пацієнтку вбило післянаркозне ускладнення. І тоді Вишневський розробив місцеву анестезію методом тугого повзучого інфільтрату.

А що сьогодні із знеболюванням? Загальну анестезію застосовують в найдріб'язковіших операціях… Аргумент — інші часи, і сучасні препарати дозволяють не травмувати психіку. А скільки його друзів та приятельок нахвалялися тим, що виривали зуб або робили аборт в непритомному стані! А потім — важкий вихід після каліпсолу, який ще називають «досвідом смерті». Деперсоналізація, питання типу «хто я?», втрата пам'яті, істерики, твердження, що розмовляв з Усевишнім…. Можна звісно пожартувати, як їх анестезіолог: «Треба ж колись і з Богом порозмовляти»… Та хіба можна цим зловживати? Вишневського лаяли за те, що він насаджує місцеву анестезію навіть при операціях на серці, а тепер одне медичне світило каже так: «Мені легше робити найпростішу операцію під загальною анестезією. Тоді пацієнт не заважає й не чує те, що йому не варто чути».

Андрій згадав, як в інтернатурі у дверях гінекологічного відділення стикнувся з дівчиною, якій дві години тому зробили аборт під каліпсолом. Дівча непевно похитувалося…. Неспритними рухами вона копирсалася у своїй сумочці, а над нею чатував анестезіолог: «Ще вісімдесят гривень». Нарешті дівчина витягнула фіолетовий папірець. «Я сказав — вісімдесят!» — вигукнув анестезіолог і вихопив з її рук гаманець. В шоці від побаченого, Андрій вискочив до коридору… Коли минав операційну, почув претензії медсестри: «Я уколи робила! Хоч би десятку дав!».

А мазь Вишневського? Колись була панацеєю, а нині зовсім не застосовується. Чому? Одні обвинувачують Вишневського за насаджування тої мазі, яка не завжди зціляє, другі стверджують, що зараз є нові препарати (так і кортить додати — більш коштовні). Треті впевняють, що теперішня мазь не містить важливий компонент — персикове масло…

А квартирна хазяйка Войно-Ясенецького? Та ледь не землею рани лікувала! Войно-Ясенецький був свідком, як до неї прийшла хвора з великою флегмоною гомілки. Хірург виявив на хворобливій ділянці флуктуацію — рух рідини в глибині тканини. От опис цього випадку: «Гній заповнив уже неабиякий простір. Таку хвору варто було негайно оперувати! Широко розкрити гнійне місце, промити рану дезінфікуючим розчином, щільно забинтувати. Скільки разів Войно робив такі операції? П'ятсот? Тисячу? Він і зараз, довго не роздумуючи, поклав би хвору на операційний стіл. Але де вона, ця операційна? Лишалося одне: дивитися, як Віра Михайлівна своїми маленькими спритними ручками змішує стерильну землю зі свіжою сметаною, додає меду, посипає всю цю бовтанку якимись травами. Перев'язавши пацієнтку, Вальнєва залишає її на півгодини посидіти без валянок. За півгодини — перше диво: нога не болить. Жінка легко натягує валянок і йде, майже не кульгаючи. Пов'язка Вальнєвої знімає біль там, де її не спромоглися б зняти ніякі хитромудрі вигадки терапевта. За кілька днів — нове диво: хвора почувається значно краще. Запалення ослабло, болю майже нема, флуктуації в глибині тканини теж: гній зник. Ще дві-три перев'язки — і пацієнтка здорова. Без операції!». Ключові слова тут — «без операції»! Вишневського теж обвинувачували в тому, що наприкінці життя він майже не оперував, а лише мазі свої прикладав та новокаїн колов…

…Якось у п'ятницю завернув до Смідовича. Той сидів у своєму улюбленому зеленому фотелі і, дрімаючи, слухав радіо.

— Виявляється все так просто? — розбуркав його Андрій. — А чому сьогодні нікого не вилікуєш маззю Вишневського? Або цим чортовим земляним мастилом? — Які там мастила? Багато фармацевтичні фірми зароблять на мастилах? Зараз — епоха антибіотиків, але і вона на стадії заходу. Поміть інше: найзнаменитіші доктори були наполовину святими й мали свою власну методику. Довіра хворих до таких лікарів була настільки потужна, що успіх лікування базувався на імені цілителя. І квартирна господарка Войно-Ясенецького — з цієї категорії. А вмирає лікар — і разом з ним помирає його метода. Пам'ятаєш «Обідню безбожника» Бальзака? І Смідович дістав з шухляди стола маленьку книжку — «У свої студентські роки він працював під керівництвом прославленого Деплена, одного з найвидатніших французьких хірургів, який промайнув у науці, як метеор. Навіть вороги Деплена визнавали, що він уніс з собою в могилу свій метод, який неможливо було передати комусь іншому. Як у всіх геніальних людей, у нього не виявилося спадкоємців: він усе приніс і все уніс із собою. Слава хірургів нагадує славу акторів: вона існує тільки при житті, а після смерті талант важко оцінити. Актори й хірурги, а також великі співаки й музиканти-віртуози, що вдесятеряють своїм виконанням силу музики, всі вони герої однієї миті». Отак, друже мій… Коли тобі повірять, ти будеш зціляти своїм ім'ям, навіть якщо твоя метода полягатиме в посипанні живота річковим піском. І тоді без будь-якої операції у хворих що треба загоїться, а що треба — розсмокчеться… А після тебе твої учні й послідовники сипатимуть черево таким самим піском, та все дарма. І тоді тебе прозвуть шарлатаном. Дуже розповсюджена практика… — Від ваших думок молоко кисне. Ви розмірковуєте, наче у кам'яному віці! Подивіться на західні країни! Там рятують людей за допомогою сучасного обладнання, і ніхто там не дивиться на лікарів як на надприродних рятівників! Західна медицина перебуває на високому технологічному рівні, а в нас лікар має бути святим… Чи не нісенітниці ви правите, пане Вікторе? — Як там на заході — не знаю. Я там не був… Проте я знаю, як тут… А тут в тебе один шлях — вироблення своєї власної методи, заснованій спостереженнях, досвіді та інтуїції. Думай, аналізуй і вигадай ліки Шевчука або метод Шевчука від усіх хвороб. А мастило це буде чи пісок чи ще яка хрінь — не має ваги. Головне, щоб воно лікувало всі хвороби. Разом з фурункульозом… Ота квартирна хазяйка Войно-Ясенецького фурункульоз своєю земляною маззю за дві секунди б вилікувала! А наші велемудрі доктори об нього шпортаються. Одні кричать — тільки розкривати, інші — нерви лікувати, треті — це від солодкого, а четверті — давай аутогемотерапію. До речі, що ти вихідні робиш? Мені тут треба дерево викорчувати.