Ірина Солодченко - Неприродний добір

— От тобі ілюстрація того, що я сказав. Сьогоднішня медицина — у владі бізнесу, і її зиск — це коштовні операції. На копійчаному лікуванні багато не заробиш. А люди похилого віку зі своїми болячками — значне джерело доходу для медичного бізнесу. Ось тобі неприродний добір в наявності… Гаразд. Візьмемо той наболілий для нас із тобою випадок з автокатастрофою в листопаді. Де гарантії, що та жінка у місті вижила б? У міській лікарні вона, можливо, ще швидше Богу душу віддала б… Аби в наших умовах врятувати людину необхідний збіг сприятливих обставин. Тому трапилося те, що трапилося. А чому зчинили ґвалт? А через те що дамочка з міста, і чоловік кляузу написав. Якби сільська була, ніхто б і не кинувся. От ти чого на село приїхав?

Андрій почервонів.

— Досвіду набиратися? На піддослідних кролях? Тут не люди живуть? А тут, знаєш, теж кожна людина — чиясь мати, сестра, донька. Я коли чую, що молодих спеціалістів у села відправляють після інституту, то мене аж морозом проймає. Вчитеся, діточки, на піддослідних селянах, а вивчитеся, загубивши сотні душ своєю недосвідченістю, то і в місто повернетеся — лікувати «справжніх» людей. Годі, про це можна багато говорити. Ти, головне, заспокойся, виходь завтра на роботу, а з горілкою — не пустуй. Проблеми цим не вирішиш… Багато вирішив, лежачи тут? От-от…

— Я здається починаю розуміти… Той мавпячий мужик з перитонітом вижив завдяки збігу обставин… Дружина привезла його негайно, до іншого району ми його не відіслали, тому що я (саме я!) ретельно підготувався до цієї операції. Якби тоді, в листопаді, на місці тієї жінки трапився цей мужик — він би помер замість неї…Так?

— Може й так…

— Тобто не я вирішую кому жити, а кому помирати?

— Не знаю… Знаю лише, що ти подовжуєш людям життя. Але ти — людина, і через це можеш помилятися… Просто зараз суспільство на такому рівні, коли люди звикли до думки, що лікарі мусять врятувати їх життя хоч би що там було. Кожна літальна кінцівка в межах лікарні розглядається як надзвичайна подія. Втім, лікарі — не боги, а такі самі люди…

Загавкав собака, і Андрій визирнув у вікно…. А то сусідська кішка пробігла по дворі й зникла за сараєм.

— Ти подивися, які величезні кошти витрачаються в західному світі зовсім не туди куди слід, — вів далі Смідович, витягуючи з портфеля газетну вирізку. — Послухай ці марення: «Лідери декількох країн, залучених до проекту, святкують перемогу разом з дослідниками, підкреслюючи, що розшифровка генома є ключем до лікування найсерйозніших захворювань. Їх тішить, що завершення Human Genome Project вдало збіглося з 50-літнім ювілеєм відкриття подвійної спіралі ДНК». Втямив?

— Що?

— Вже втокмачують населенню, що ген — це ключ до лікування найсерйозніших захворювань. Гаразд… Припустимо, що ген є програмкою, на якій записано досвід попередніх поколінь. За природним добором й ще якимось законами ти наразі користуєшся тим, що твої предки для тебе нагромадили. Вони помилялися, багато рухалися, зміцнювали здоров'я або занапащали його, зловживали горілкою або були непитущими — все це передалося тобі. А тепер уяви цього генного інженера — слюсаря людського організму. І такий з дозволу сказати слюсар, не маючи жодної уяви про інші закони Великого Конструктора, сунеться й длубається в генах. Ніхто не знає, що він там накоїть, що він видалить, за що зачепить і як природа на все це відреагує. Ніхто не думає, як це позначиться на наступних поколіннях.

— Про це ще Кроненберг попереджав у фільмі «Муха», — підтвердив Андрій. — Там муха випадково схрестилася з людиною і з цього вийшов мутант. А я сьогодні цілий день лежав — у стелю дивився, а потім вмикнув телевізор. А там передача…. Лікарі-дослідники продемонстрували експеримент: вклали чотириденного мерця до труни, обплутали його різноманітними датчиками, а труну поставили на спеціальний ескалатор, який рухався до електропечі. Біля самої пічки стрілки приладів затремтіли, а перо енцефалографа зрушило з місця … Нібито мозок сигнали SOS надавав. І все це було схоже дуже перелякану людину… Ведучий аж скрикнув — сенсація!

— Сенсація… Яка то сенсація? Для дурнів — сенсація… Проста річ. Мертве тіло є неживим лише для живих, які вбачають у ньому рештки живої людини. Душа вилетіла, а клітини тіла помирають поступово. І помиратимуть допоки тіло не розкладеться остаточно. Клітини обмінюються інформацією, і хтось передав ланцюжком, що температура підвищується й цілком ймовірно, хлопці, нас незабаром спалять до біса. Іще живі клітини в очікуванні вогню зазнають страху, той й засигналили як і звичайно — до мозку! А куди ще? Мозок ще теж не розклався…От і вся відгадка… Душив би цих «учених», їй-богу! Аби гроші свої відпрацьовувати — сенсації шукають. А сенсація — під носом! Людина, її народження, смерть, життя — все це і є щоденною, щогодинною й щосекундною сенсацією. Добре… Піду я. Завтра важкий день…