Ірина Солодченко - Неприродний добір

Вночі зателефонував Смідовичу й, переборюючи гикавку, запитав про результати розтину. Той відповів, що стосовно операції — жодних претензій…. Просто в дівчини виявився прихований порок серця.

…Ранком на роботу не вийшов, відпросився через застуду. Ввесь день лежав на ліжку і дивився в стелю. А там — чарівна дівчина з виразними карими очами, а за її плечима вбита горем мати. Що робити? Як жити далі? Кинути цю кляту професію? Куди податися? Адже він більше нічого не вміє робити!

Увечері загавкав Джунька, і у вікні з’явився патологоанатом, який відчиняв хвіртку. Незважаючи на опухле обличчя хазяїна хати, він пройшов до кімнати, всівся на табурета і, поклавши свого чорного портфеля на коліна, озирнувся.

— Молодця, — похвалив, мов і не було нічого. — Чисто, затишно…

Хлопець піднявся з ліжка, мовчки дістав з-під столу недопиту пляшку з самогонкою на травах і розлив її по кухлях. Витяг із шафи буханець чорного хліба й відрізав кілька скиб. Смідович слухняно взяв кружку й понюхав рідину. Випили.

— Що? Важко? — нарешті спитав щось по суті. — Не карай себе так…

— Що ви в цьому тямите? — вибухнув Андрій. — Хіба ви прооперували хоч одну живу людину! Які там у вас невдачі? Як швиденько ви зорієнтувалися… Ріж — сюди, ріж — туди, переріж все, що завгодно, ваш «пацієнт» і не кавкне. А мені як жити? Іти вашим слідом? А хто тоді їх оперуватиме? Хто виріже їх кляті болячки? Як до цього ставитися? Одні втішаються тим, що кожен лікар має свій маленький цвинтар, інші б'ються головою об стіну за кожного хворого, третім взагалі по барабану, хто з пацієнтів помер, а хто вижив. Де та золота середина?

Андрій хижо жував хліб з нахиленою головою, не очікуючи на відповідь. Смідович і правда трохи помовчав, а потім приглушено заговорив. Так, він дійсно не хірург… Працював звичайним терапевтом і теж помилявся, і чи раз після його лікування або не-лікування швидка відвозила його пацієнтів до стаціонару, а там — як зірки ляжуть. Іноді й помирали… А зарплатня маленька, від дружини тільки і чуєш: всі беруть гроші, всі на фірмових рецептах ліки виписують, лише мій праведником придурюється. Подивись на Климова — на одній спируліні автівку собі придбав! Згодом дружина з дочкою пішли, а він зламався. Почав пити… Спочатку непомітно, а потім закрутило… Щодо хворих, то дідько знає, чи приймають вони призначені ліки, чи ні. Сидить черга в коридорі — за ріг загортається, а в тебе три години на всіх або п'ять хвилин на кожного. Лікуєш наосліп… Не витримав і кинув цю бодягу..

— А пити?

— Проблеми цим не вирішується. Відчув, що занепадаю, а в очах колег перетворився у посміховисько. Мусив щось міняти… Повернувся назад у село і живу собі помаленьку. А ти мені позаздрив…

— Спочатку все було гаразд, я перевіряв, я бігав, цікавився… — Андрій знову зробив спробу вилити на співрозмовника свої страждання.

— Зрозумій, є обставини, які від нас не залежать. А як ставитися до своїх невдач — кожен вирішує сам. Хоча правила дуже прості, і ти напевно їх знаєш. По-перше, аналізувати кожну невдачу до останнього атома. Згадай Пирогова: «У випадку летального результату хірургові варто вивчити картину розтину, як детективові, який збирає докази на місці злочину. Спробувати відновити послідовність розвитку ускладнень після втручання свого скальпеля». А по-друге, є такий вислів: медицина — найточніша наука після богослов'я. Цей вислів відтворює суть нашої професії. Медицина й богослов'я тут протиставлені одне одному. У тому сенсі, що медицина має справу з тілом людини, а богослов’я — з її душею. У сучасному світі сфери впливу відокремлені. Та що таке людина? Людина — це цілісний біологічний апарат побудований невідомим нам Великим Конструктором. В цьому апаратові душа і тіло злиті в єдине ціле. Великий Конструктор заклав у людину свої закони… Та ми, медики, бачимо лише поверхню. Скільки століть минуло, скільки людей, собак, жаб і мишей загублено, щоб зрозуміти механіку дії людського організму та все дарма. Людина — складніша за механічно-водяний агрегат. А ми діємо лише як хіміки, фізики й слюсарі. Хімік дивиться — ой, там у нього мікроби завелися! Вб'ємо мікроба…. Фізик каже: кров не так циркулює… Клапан серця зносився — то вже до слюсаря. Гаразд, змінили клапан…. Подовжили комусь життя… А тому й не міняли — сам вилікувався. І таке буває! Ми діємо наче слони в посудній крамниці: лікуємо одне — інше занапащаємо. Звідси всі наші лиха…

– І чим мені допоможе ваша лекція? Я і сам все це знаю…