Ірина Солодченко - Неприродний добір

— Вдягнений був?

— Коли?

— Коли били?

— Ні, без куртки…

— А руками захищався?

— Я не бачила…. Та що ж це тепер буде-е-е-е-е? — заволала бідолашна на всю лікарню.

Бліде обличчя постраждалого було вкрите краплями поту. При перкусії живота відчув притуплення в нижньому бічному відділі… Черевна стінка трохи напружена, проте — ані здуття, ані виразних симптомів роздражнення очеревини…

Андрій випростався. Без будь-якого подальшого обстеження він знав, що у дядька розрив дванадцятипалої кишки в заочеревинній області. Кардіолог Тищенко, черговий по лікарні, запропонував відіслати чоловіка до сусіднього району за місцем проживання, та Андрій категорично захитав головою… Тищенко знизав плечима: «Дивися, тобі видніше…».

До цього дня він готувався… На трупах проробив цю операцію безліч разів: як під керівництвом Кирпи, так і самостійно. Перечитав увесь Інтернет, списався на медичному форумі з хірургами. Щоправда, він думав, що закон парності спрацьовує в більш короткий проміжок часу, а тут два місяці минуло… А може то сама доля надавала час для ретельної підготовки?

Поки пораненого перевозили до реанімації, він прораховував свої подальші кроки. Аж тут на порозі ординаторської знов з'явився кардіолог: «Що вирішив? Я вважаю за доцільне зачекати дві-три години, може там нічого страшного». Та Андрій замотав головою, наче уперте теля й подався до реанімації. Живіт — дошка, пульс частий і малий. На ймовірне місце розриву вказували садна… Удар вочевидь прийшовся на сигмовидну кишку. Ні… на се нема ради… Нікуди від цього дядька не подітися…. Це — його хворий і більш нічий… Від цієї думки він чомусь розгубився і кинувся телефонувати Кирпі. Той напівсонним голосом відкараскався: «Роби сам! Ти все знаєш. Чи будеш чекати мене до ранку?».

Знову чекати до ранку? Ні…. Тільки не це… І Андрій наказав Тетяні Кирилівні готуватися до операції, а дружину пацієнта — геть з очей. Медсестра запитала: «Що готувати? Катетери? Лапароскоп?».

— Який там лапароскоп… Йому сто років в обід… Відкрита…

Потім глянув на Тищенка:

— Будете асистувати.

— У перший раз, чи що…

Хвилин за сорок пацієнт був готовий до операції… Годі баритися. Відрегулював світло, а медсестра обробила йому руки й натягла стерильні рукавиці. Одна втіха, що сьогодні чергує саме вона, медсестра епохи Жаборовського.

Тетяна Кирилівна обробила гіпотетичні місця розрізу і шкіра пацієнта зарожевіла.

— Тампони, голки, інструменти перерахували?

— Так.

Андрій зробив анестезуючий укол в хребет, а потім поклали дядька горілиць… Хвилини з дві він вдивлявся в живіт, і нарешті впевнено зробив косий розріз у лівій паховій області. Тищенко з медсестрою звели на нього очі, в яких читався гігантський знак питання. А хірург робив своє… Обережно розсік ретрактором шкіру й підшкірну тканину… Краї вийшли рівненькі й зовсім не рвані. Дуже добре… Ручкою ножа роз'єднав м'язові волокна, розділив кровоносні судини між затискачами й перев'язав. Прокол, лігірування…. Захопив і підняв очеревину…

— Перехоплюй! — наказав Тищенкові. — Так… Добре…

Хвилювання не почував, хоча й відчував живу тканину всіма своїми фібрами. Спотайна зрозумів, що його рятують лише треновані до автоматизму руки. Крок за кроком вони з Тищенком дісталися очеревини. Невеликий надріз скальпелем, розширення ножицями і… готово! Наклав ретрактори… Тепер треба негайно мобілізувати товсту кишку, аби мати можливість оперувати поза черевною порожниною. Невже помилився? Чорт… Невже треба було робити серединний розріз?… А що було в тієї жінки? Ушкоджена сигмовидна кишка, розрив 1,5 міліметрів… Враз побачив кишковий уміст і сальник, який розтягнувся і майже прилип до рани. Все так просто? Та невже?… Добре, що хоч сигмовидна кишка має довгі брижі. Він легко її вивів й уважно роздивився… Так і є! Ось воно — місце розриву…. Слава Богу, дірочка зовсім невеличка, десь третина сантиметру, і резекція не знадобиться. У черевну порожнину витекло лише кілька крапель калу…. Андрій ретельно відгородив ушкоджену ділянку кишки серветками і обробив рану. Вслід зашив і зміцнив шви шматком сальника.

Та розхолоджуватися нема коли… Треба терміново видаляти ексудат і інфікований уміст черевної порожнини. За півгодини покрутив отерплою шиєю і помітив перелякані очі Тищенка.

— Що? — спитав свого асистента.

— Та нічого… Руки заклякли.

— А в мене шия…Вже скоро.

Залишалося зашити зовні… Андрій впевнено з'єднав вивернуті краї вузловим шовковим швом. Багато часу зайняло ретельне сполучення підшкірної тканини… Аж ось наклав скоби, аби не лишати пацієнту на згадку широкий шрам, і за допомогою декількох клейких смужок паперу забезпечив додаткову підтримку. Пов'язку на рану накладала вже Тетяна Кирилівна.