Ірина Солодченко - Неприродний добір

…Вже затемрілося, коли Олег викликав дівчині таксі…. Вночі, сидячі на самоті в кухні з цигаркою у зубах, він твердо вирішив найближчими днями зателефонувати Білецькому.

Андрій Шевчук вертався додому парком… Було дуже слизько, і він уважно дивився під ноги, старанно переступаючи небезпечні місця. Коли бачив перед собою блискучу підталу тасьму, хлоп’яча душа не витримувала спокуси. Розганявсь — і стрімко летів вперед, розвертаючись до кінця доріжки задом наперед.

Раптом помітив поперед себе знайому фігуру, яка за схилом голови нагадувала віслючка Іа. З-під пахви небораки виглядав незмінний чорний портфель… Уздрівши довгу блискучу доріжку, він розігнався і… пригальмував акурат біля сиротливої постаті.

— Доброго вечора, пане Вікторе!

Смідович скоса глянув на колегу, миркнув «доброго» і сумовито покрокував далі… Та хлопець і не думав відступатися. Просто у спину спитався дозволу ознайомитися з домашньою бібліотекою шановного пана Віктора, про яку начувся багато гарного. На крижане питання, що його цікавить, відповів: «Звичайно, медична література»…. Потупцювавшись, Смідович знехотя запросив настирливця до себе.

Мати його була вдома… Як кожна жінка у такій ситуації, вона спочатку заохкала, чому не попередили, а потім прожогом метнулася насипати борщу. Андрій не пручався: за домашньою їжею таки скучав. За вечерею вона розпитувала гостя про те, як той влаштувався у старій хаті і порадила не зволікати з нареченою, бо звикне сам і буде, як її син, одинаком вік доживати. Перегодя розповіла про те, як на роботу не йшла, а літала, а увесь колектив лікарні уявляв собою дружню родину. Не забула згадати і про завідуючого Жаборовського, утираючи око стареньким ситцевим фартухом… «Мета у кожної медсестри, лікаря й санітарки була одна — поставити хворого на ноги», — безрадісно завершила вона свої спогади.

Подякувавши за смачну вечерю, Андрій відібрав декілька книжок з хірургії, зелену товсту книжку про знаменитих хірургів Вишневського й Філатова і пішов додому. Його ніхто не затримував…

Та з того часу чоловіки заприятелювали. Смідович надавав молодому колезі трупи для вправ, ділився своїми спостереженнями, а Андрій, у свою чергу, допомагав робити розтини. Інколи вони випивали в морзі на протертому диванчику, і патологоанатом, не заглиблюючись у деталі, розповідав про те, як життя врешті-решт перетворило його у підтоптаного парубка… Та що поробиш… Вже звик …Андрій у душі лаяв всіх жінок світу. Класний мужик, не п'є, при пам'яті, що їм ще треба? У свою чергу він зізнався, як кляне себе за те, що у свій час трохи халатно поставився до набування практичного досвіду. Ні, він не був найгіршим інтерном чи студентом, біли й гірші. Натомість варто було мірятися з найпершими… А такі були! Ходили на всі кружки, скрізь сунули свого носа, а в інтернатурі самостійно оперували. Вони дихали медициною й жили нею… Він теж вирішив стати першим. Нехай із запізненням, та ще не вечір… Спочатку наб’є руку на найпоширеніших операціях, а згодом і позаштатних ситуацій не лякатиметься.

Поступово світ піднявся вгору… До пацієнтів Андрій ставився так, начебто вони були його батьками, сестрами та братами. Історії хвороб знав як «отче наш», не шкодував часу на вислуховування найдрібніших подробиць захворювань, засиджувався на роботі допізна… Годинами рився в довідниках, а вдома, у місті, добирав відсутні знання в Інтернеті. Робота геть чисто поглинула його. Все частіше він оперував самостійно а в складних випадках — під керівництвом Кирпи, який помітивши запопадливість молодого колеги, підбадьорював:

— Давай, давай…. Теорія й практика, практика й теорія.

Декілька разів Андрієві довелося навіть взяти участь у застільних заходах чоловічого колективу лікарні, аби у неформальній обстановці розпитати про ті чи інші нюанси лікувальної справи.

…І саме тоді трапилося те, що мусило трапитися, і на що він чекав з таким хвилюванням. Наприкінці січня до прийомного відділення привезли непритомного чолов'ягу. Дружина, яка його супроводжувала, розповіла, що самі вони із сусіднього району, а приїхали сюди до куми на день народження. Випили добряче, те та се… Посварилися… І чоловік побився з одним з гостей.

Андрій уважно оглянув щуплявого мужика із примітивним мавпячим обличчям… Помацав його живіт і замислився… Бійка відбулася півгодини тому… Коли дружина вийшла на вулицю, то побачила як чоловіка, який лежав на землі, бив чоботом у черево кумів сусіда.