Ірина Солодченко - Неприродний добір

— А хто повинен замовляти судово-медичну експертизу? — запитала Марта.

— Взагалі, прокурор… Але нагадую — лише при наявності ознак складу злочину. А прокурор не побачив цих ознак, тому й експертизу не призначав. — Але згідно зі статтею 75 УПК для встановлення причин смерті експертиза призначається в обов'язковому порядку! — обурилася Марта.

— Дівчинка моя мила, у вашому випадку причину встановлено — це смерть в результаті ДТП… А якщо ви з цим не згодні, то подавайтеся до суду. Ви нічого не доможетеся. Ніхто займатися цим не буде… Довести склад злочину в діях лікарів практично неможливо. Адже вони намагалися її врятувати і щось робили задля цього…

Та Марта не здавалася.

— Дядьку Сергію, ми вважаємо, що згідно із статтею 140 частини першої Кримінального Кодексу, злочин лікарів районної лікарні полягав в тому, що вони неналежним чином виконали свої професійні обов'язки внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення. А це карається позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправних робіт на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

— Вважати можна все що завгодно, а треба довести… Якби лікарі байдуже дивилися, як вона вмирає, розважалися при цьому й з насолодою коментували процес агонії, тоді — інша справа. А у вашому випадку, пробачте, лікарі намагалися допомогти… Як могли — так і допомогли.

Олегові хтось зателефонував і він, вибачившись, вийшов до коридору. А підполковник хитро посміхнувся й підморгнув Марті своїм колючим оком.

— Дівчинко моя… Нормальний мужик… Удівець — це навіть краще, ніж розлучений.

— Та що ви… Я про це навіть не думаю…

— А ти думай! Тобі б тим лікарям руки цілувати, а ти на них скаржишся. Та якби вони врятували його дружину, він би зараз бульйони їй тягав до лікарні, а не свердлив тебе очима…

— Таке скажете, — зніяковіла Марта. — Краще порадьте, що нам далі робити?

— А нічого… Киньте це. Ви нічого не доможетеся. Прокуратура таких скарг одержує пакунками, і якщо прокурор за кожним зверненням громадян експертизи призначатиме, йому ні на що інше часу не вистачить.

Олег повернувся, а дядько Сергій правив своє.

— Якщо так хочете домогтися правди, то наймайте адвоката і йдіть до суду. Навіщо ви звернулися до прокурора? Нехай інші попрацюють? Подавайте позов на лікарню, або на конкретну особу й збирайте докази. Тільки попереджаю: збанкрутуєте на адвокатах, а у нас лікарів не ув'язнюють… Немає такої практики. Учора по телевізору сказали, що в Україні за медичні помилки судами розглядалося 3000 справ, а засуджено лише 10 чоловік.

— Ви розумієте, — розвів руками Олег, — я поступово приходжу до думки, що життя людське нічого не коштує. От так попадаєш до поганого лікаря, той тебе вбиває — і кінці у воду. Так виходить?

— Приблизно так.

— Я нічого не розумію… Убивство з необережності — теж злочин, і відповідальність за цей злочин передбачена Кримінальним Кодексом…

Підполковник секунд тридцять уважно вивчав Олега, а потім дістав з теки газетну вирізку.

— Я вам наведу один приклад. Слухайте уважно… Рік тому за статтею 140 частина перша КК України одну лікарку позбавили права займатися медичною діяльністю на п'ять років плюс за цивільним позовом з неї стягнули 2000 грн. матеріального й 8000 грн. морального збитку. Лікар подала на апеляцію з вимогою скасувати вирок, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, а також на невідповідність фактичним обставинам справи. Лікар вказує, що 28 лютого 2005 року вона обстежила хворого (поміряла температуру, артеріальний тиск, послухала, подивилася горло та призначила ліки) і прийшла до висновку, що стан хворого не потребував госпіталізації. Більше вона його не лікувала. Але 04.03.2005 року вранці їй подзвонила фельдшер і повідомила, що хворому не краще… Тоді лікарка повідомила про це дільничного терапевта та лікаря, яка її заміщала, про негайну доставку хворого на стаціонарне лікування. Хворий був доставлений до лікарні о 10 год. 50 хв. цього ж дня. Крім того, лікарка вказує, що органом досудового слідства та судом не досліджено хто лікував померлого в ЦРЛ, які йому призначали ліки, чи своєчасно було проведено його обстеження, хто його проводив і коли, який діагноз було поставлено та чи своєчасно було його відправлено до обласної лікарні. За її клопотанням суд не провів комплексної медичної експертизи, оскільки в справі є три суперечливі судово-медичних експертизи і ці суперечності не усунуті. Судом також не допитані свідки, показання яких має суттєвий вплив на справу; судом не встановлений причинний зв'язок між тяжкими наслідками та її діями. Ні органом досудового слідства, ні судом не вказано в чому полягала неналежність виконання нею службових обов'язків. Вона вважає, що в її діях немає жодного складу злочину. Лікарка просить закрити кримінальну справу щодо неї за мотивами ст. 6 п. 2 КПК України, скасувавши також вирок і за мотивами безпідставного вирішення цивільного позову та стягнення з неї 2 000 грн. матеріальної шкоди при відсутності чеків, квитанції, накладних. Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, виклавши основні доводи апеляції, заслухавши міркування прокурора про залишення вироку без зміни, апелянта про задоволення її апеляції, потерпілого, який вважає, що за смерть його сина мусять нести відповідальність всі винні медичні працівники, перевіривши справу в межах апеляції, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляція підлягає частковому задоволенню… Те-те-те… у справі допущені такі неповнота та неправильність, які не можуть бути усунутими в судовому засіданні. Ст. 140 КК України передбачає невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується діянням, наслідками та причинним зв'язком між ними. Засудженій пред'явлено обвинувачення, що визнав суд першої інстанції, в тому, що вона виїхавши за викликом до хворого на село, неналежним чином виконала свої професійні обов'язки, які причинили тяжкі наслідки — смерть хворого. Проте, погодитися з таким рішенням органу досудового слідства та суду першої інстанції неможливо. Так, з матеріалів кримінальної справи видно, що хворий захворів 28 лютого 2005 року. Засуджена була викликана до хворого лише 3.03.2005 року і обстежила його о 14 год. 30 хв. — 15 год. та поставила діагноз ГРВІ, нейроінфекція, інтоксикація. Чи була необхідність госпіталізувати хворого на стаціонарне лікування в ЦРЛ ні органом досудового слідства, ні судом першої інстанції не досліджено. 4.03. 2005 року в 10 год. 50 хв. хворий за ініціативою засудженої був госпіталізований іншим лікарем до ЦРЛ, де ще одним лікарем йому поставлено діагноз — інтоксикація, гострий гастрит, холецистит, гострий пієлонефрит та призначено лікування. І лише з погіршенням стану здоров'я хворому 7.03.2005 року призначається термінове рентгенобстеження та встановлюється діагноз — негоспітальна двобічна крупозна плевропневмонія ДН 2, інтоксикація. Вказаний діагноз 7.03.2005 року в 11 год. підтверджений консультантом ОКЛ доцентом, який рекомендує перевести хворого у реанімаційне відділення ОКЛ, де він помер. Згідно висновку судово-медичної експертизи смерть хворого настала від гострого захворювання у вигляді двобічної субтотальної (крупозної) пневмонії (важкий перебіг), яка ускладнилась різким набряком легень, легеневою недостатністю (гострий токсичний міокардит), різким набряком та ущільненням тканин головного мозку. Тобто ні органом досудового слідства, ні судом першої інстанції не досліджено та не встановлено чи своєчасно, обґрунтовано, повно проведено обстеження потерпілого лікарями ЦРЛ, чи вірний встановлено діагноз. Крім того не встановлено на протязі якого періоду часу виникла та розвинулась крупозна пневмонія, а також чи при своєчасному її виявленні в період з 4 по 8.03 2005 року можна було вилікувати хворого. Вказане є неповнотою та неправильністю досудового слідства, без усунення яких неможливо встановити причинний зв'язок між діями засудженої та лікаря, що її заміщав, та наслідками, які наступили, а тому неможливо встановити винність чи невинність їх, неможливо встановити винність чи невинність інших медичних працівників ЦРЛ. Приймаючи до уваги те, що вказана неповнота та неправильність не можуть бути усунутими в судовому засіданні в зв'язку з великим обсягом виконання слідчих, оперативних дій, призначення та проведення додаткових судово-медичних експертиз, апеляційний суд приходить до переконання, що вирок суду стосовно засудженої та постанову суду від 14.09.2006 року стосовно хворого слід скасувати, а кримінальну справу повернути на додаткове розслідування. А от рішення по цивільному позову суд залишив, очевидно, без змін. Я вам так довго все це зачитував, щоб ви пройнялися яка робота повинна бути проведена, щоб довести провину лікаря… Пройнялися?