Ірина Солодченко - Неприродний добір

— Ми за зарплату в 700 гривень їх рятуємо, а вони ще й гудять нас. За правилами перед операцією хворі повинні знімати з себе всі коштовності… А тепер Семенова вимагає аби всі учасники операції компенсували цій Тамарі Б. вартість обручки. Кирпі то неважко заплатити, а звідки я візьму такі гроші?

І медсестра наново залилася сльозами.

— Тетяно Кирилівно, мене турбує інше…Чому ви без суду повинні взагалі щось компенсувати? Нічого не платіть, най вони доведуть…

— Так навіщо мене так ображати? Ви знаєте, я давно працюю у цій лікарні і вже надивилася — на три життя вистачить. Коли люди здорові, то вважають, що ніколи не захворіють… А як зненацька дізнаються про якусь болячку всередині, то так вже в очі заглядають, так чекають від нас заспокоєння і підтримки! І побалакай з ними, і приділи їм уваги, і заспокой… Неначе ми — духовні пастирі…. Тут у нас хірург колись був, так він так і казав: «Їм потрібен більше панотець, ніж оператор». Люди не розуміють, що ми не маємо сил безкінечно обігрівати їх своїм теплом… Вони знати не хочуть, що ми теж потребуємо підтримки! Вони вилікуються і йдуть додому, а ми тут лишаємося… І знову біль, знову кров, знову когось треба втішати… А мене? Хто мене втішить? Та вже ж не хворі… Бо недужі шкодують лише самих себе… А потім за межами операційної вони ламають мені руки, довідку вчасно не видають, ганяють бюрократичними коридорами, і я не можу їм пожалітися! Бо то тільки вони мають право мені жалітися!

Андрій не встиг нічого відповісти бідній жінці, бо в ординаторську забігла медсестричка Ганнуся і з кривою посмішкою повідомила, що «якась чудернацька городська чекає у вестибюлі». Андрій вибачився перед Тетяною Кирилівною і вийшов до коридору. А там напроти вікна стояла Наталя… Анітрохи не сумніваючись, що їй безмежно раді, професорська донька щиро посміхалася начебто і не було нічого… У Андрія похололо серце… Він навіть трохи відступив перед цією примарою з потертим рюкзаком поверх аморфної куртки і у кислотних джинсах…

… А Наталя все ще скалилася… І було з чого — належала до впевнених у собі дівчат, які змушують оточуючих повірити у їх вроду. Низькоросла та кремезна, вона косметикою ніколи не користувалася, а густі брови не вискубувала. На якомусь етапі Андрій теж повірив у привабливість Наталі, і йому навіть імпонував її імідж «своя в дошку» навіть. Та згодом всі ці «європейські» примамбаси почали набридати. Все частіше його погляд затримувався на млосних та струнких білявках і він почав себе ловити на тому що заздрить їх супутникам. Особливо його дратували «успіхи» у навчанні професорової доні. Три четвірки за шість років! Навіщо ж так відверто? Адже кожен на курсі знав, яка вона «відмінниця»… Власне кажучи, ця дівчина була ще однією з причин його від'їзду з міста. У село б вона точно не поїхала, бо татко давно зарезервував їй поживну посаду у приватній стоматологічній клініці.

… Наталя схопила його руку і по-чоловічому потисла її. Це було щось нове….

— Привіт! Вирішила навідати пустельника! Ти що, номер телефону змінив?

Трохи отямившись, вирішив триматися офіційно. Та сухе пояснення, що загубив телефон разом із карткою (хоча це була брехня брехнею) пролетіло повз Наталині вуха.

— Ти коли звільнишся? — закричала вона. — У тебе кажуть тут власний будинок! Давай ключі!

Це було занадто… Та поки думав, як би скоріше позбутися непроханої гості, дівчина повідомила, що вона тут лише до завтра. І то добре… Дома було як виметено, тож зайшли до лавки купити щось до вечері. Селяни з неприхованою цікавістю розглядали чудну міську, яка впевнено керувала їхнім молодим лікарем. На лихо у цю мить до лавки забігла і його сусідка-помічниця Таня. Допитливо оглянувши Наталю, вона демонстративно хмикнула та відвернулася.

Поступово Андрій упокорився цьому візитові… До завтра можна й потерпіти. Що вже поробиш? Від цієї думки на душі значно полегшало…

Він весело нарізав бутерброди з ковбасою і сиром, наклав у тарілку солоних огірків, які йому принесла вдячна за вирізаний чиряк пацієнтка… А Наталя сиділа на табуреті і розповідала про спільних знайомих — хто як влаштувався, хто одружився, розлучився, народився і таке інше. А потім ляснула себе по лобі й витягла з свого рюкзаку пляшку французького сухого вина. «Тато привіз просто з Парижу. На конференцію літав», — пояснила лаконічно. Келихів в Андрія зроду не водилося, на те довелося пити делікатний напій з металевих кухлів. Демократично сьорбнувши трохи винця Наталя розповідала про свою звитяжну працю у престижній стоматологічній клініці, де пломба коштує мінімум 250 гривень. Зарплатня в неї не дуже велика — десь 5000 гривень на місяць, але їй поки що вистачає. Затим вона видала мету свого візиту… Є вакантне місце в Клініці доктора Мульковича.