Ірина Солодченко - Неприродний добір

…Син пішов до друзів… А Олег ще довго сидів на підлозі його кімнати і слухав старі вінілові платівки. Кінець-кінцем вирішив, що най буде як буде. Най синок обирає свій шлях і набиває свої власні шишки. Мови — теж непогано. А щодо еміграції… Поживемо-побачимо.

Одне його втішало. Юрист з Ігорька — ніякий, а витрачати час і величезні кошти на те, щоб втямити це у судах — у тисячу разів гірше. Там рахунок піде на чужі долі…

Майже всі колеги цуралися Смідовича, і причиною було не лише його непорозуміння з головлікарем. Сам факт порушення патологоанатомом правила взаємовиручки мав неприємний присмак — сьогодні справу зам'яли, а завтра, не приведи Господи, дійде до суду. Андрій Шевчук відносився до тих, хто хоча і вітався з опальним колегою, проте півголосно й на бігу. Почувався при цьому кепсько як ніколи в світі… Властиво, той інцидент стався через його недосвідченість… На перший погляд картатися було нема за що. Саме головлікар розпорядилася тієї ночі зачекати до ранку… І можливо, як досвідчений лікар, вона мала рацію… Та чим більш він розмірковував над ситуацією, тим більш жахався. Чому він тоді не проявився? Чому не сказав твердо: «Я можу. Давайте спробуємо»? Втім, не все так просто… Якби пацієнтка померла на операційному столі, то була б зовсім інша історія…

Натомість думки роз'їдали мозок…. Страждання призвели до безсоння, а з настанням ночі він боявся виходити на двір — скрізь йому ввижалася жінка з бордово-попелястим волоссям… Вона розповідала про своє життя, про те як любила і її любили, як вона хотіла жити, а він, клятий недоук, дочасно обірвав її життя…. Зрештою, постійні недосипання призвели до того, що під час асистування він отримав від Кирпи доброго стусана і порцію добірної лайки.

А тут ще подія…. Якось у понеділок він сидів у ординаторській і вивчав історії хвороб. Раптом до кімнати нечутно прослизнула Тетяна Кирилівна, мила п’ятдесятирічна жінка, висококваліфікована медсестра, яка працювала в операційній майже двадцять років. Треба сказати, що операційна медсестра — найневдячніша серед медичного персоналу посада. Якщо палатним сестрам хоч хтось суне у кишеню п’ятірку чи десятку, то під ніж люди потрапляють голі й босі, а часто у несвідомому стані. Тим-то підробіток операційної сестри залежить від доброї волі хірурга… Крім того, не лише на асистентах оператори виливають свої емоції… Робота операційних сестер вважається більш престижною через безпосереднє спілкування з елітою медицини в найкритичніші хвилини. А це зближує людей…

…Спочатку він не звернув на Тетяну Кирилівну ані найменшої уваги. Та коли почув слабкі рюмсання, враз озирнувся. Жінка плакала біля вікна, жмакаючи в руках місцеву газету… Зопалу Андрій скочив, та вирішивши, що то може бути щось особисте, знову усівся. Проте не реагувати на стан жінки, яка плаче, теж було нечемно. Тоді він підійшов до неї і обережно спитав, чи не може чимсь допомогти… Реакція Тетяни Кирилівни була несподіваною…. Вона повільно повернулася до нього своїм добрим довгастим обличчям і вибухнула: «Не можу вже! Піду за три чорти! І навіщо мені все це потрібно?».

Поступово вияснилося, що діставати її почали ще з позавчора, коли сусідка кинула просто в очі: «Що ти прибідняєшся? З людей берете гроші за кожний укол, а ти все бідною прикидаєшся…». А в неділю поїхала до міста… Одвезла сумку з городиною, бо зять заробляє мало, а донька у декретній відпустці. Дорогою завернула на базар за усілякими дрібницями по господарству і набігала повну сумку. На шосе довелося ще з півгодини чекати на задрипаного сільського автобуса. Щойно вона поставила свою велику сумку на підніжок, як дверцята почали зачинятися, і її руки опинилися поміж стулками. Жахливий крик вирвався з її грудей… Тільки не руки! То ж її робочий «інструмент»! Втім водій вже почав їхати… Невже в дзеркало нічого не бачив? Коли люди закричали, він зупинився, а потім всю дорогу лаяв дурних баб, які йому вже поперек горла стали: за багаж не платять, а своїми торбами займають в салоні таку саму площу, як і людина. Коли Тетяна Кирилівна вийшла з автобусу, то одразу і впізнала свого кривдника… Півроку тому вони з Кірпою його з того світу витягли. Дуже складна була операція — прорив кишок… І таких історій на її пам’яті не злічити…Бо операційних сестер в обличчя ніхто не знає, а вони пам’ятають усіх… Аж ось остання крапля… І жінка ледве стримуючи ридання простягла зім’яту газету «Пріснянська правда». Андрій присів на диван і почав читати. То був лист якоїсь Тамари Б. з села Коржівки, де вона скаржилася на зникнення обручки під час операції у районній лікарні.