Ірина Солодченко - Неприродний добір

Олег віддав їй листа…. Насупившись, Марта перечитала чергову відписку і обурилася: «Що за ахінея ця «перевірка, що провадиться за вимогою обласної прокуратури Управлінням охорони здоров'я»? І запропонувала йому поїхати до прокуратури:

— Адже за логікою вони мусять самостійно перевіряти факти, а не передоручати цю роботу органам охорони здоров'я!

Після кав’ярні за мовчазною згодою знову попрямували до центра міста. Олег трохи розповів про себе, а на запитання дівчини де працює збрехав, що має два кіоски. Втім торгівля йому обридла, і зараз він займається продажем цих кіосків і пошуками роботи. Чи є пропозиції? Дуже багато! Друзі пропонують багато чого, здебільш торговельним представником… Та він поки що обирає.

На прощання довго махав дівчині рукою й посміхався, почуваючи себе останнім ідіотом.

… Проте із цього дня вони стали телефонувати один одному щовечора.

На зустріч із помічником прокурора він трохи спізнився… В час «пік» зловити маршрутне такси між кінцевими зупинками було неможливо, а громадський транспорт місцева мафія звела майже нанівець. Маршрутники мали абсолютну монополію на перевезення і тримали найвищі в Україні ціни за проїзд. Перевантаженість на шляхах створювала величезні затори, тож «таксі», яким Олег їхав до прокуратури зігнувшись на сходах, рухалася центром міста зі швидкістю черепахи. Чималий час тяглися повз височезну округлу споруду — черговий торговельно-розважальний комплекс. Під приводом підготовки до Євро-2012 у місті панувала цілковита архітектурна вакханалія: історичні пам'ятники методично зносилися, натомість зводилися бридкі скляшки, напхані торговельними точками, боулінгами, закусочними та казино з ігровими автоматами.

Ледве-ледве дотяглися до «Дитячого світу». Точніше сказати, колишнього «Дитячого світу» … Учора по телевізору мер міста запевнив городян у своєму намірі змести з лиця землі увесь історичний центр… Комісії, експертизи, дозволи? Усе є. Цікаво, що останнім часом він уникав дивитися в екран… Раніше чесав — бувай здоров: позичить очі в Сірка і виливає свій нескінченний потік брехні… Олег згадав останні місцеві вибори. На виборчій дільниці — порожньо. На самоті він викреслив усіх кандидатів на пост мера і кинув бюлетень до урни. Серед своїх знайомих не знав нікого хто б ходив на вибори… Результат: проголосували 90 % виборців, з них 80 % — за цього самого чолов’ягу, який забудовує центр міста хмарочосами. З іншого боку — не лише в мерові справа… Всіма питаннями тут заправляли дві-три великі приватні структури: губернатора вони мали за керуючого, а міського голову — за виконавчого директора… Нещодавно пішли чутки, що хтось викупив величезний автовокзал і має намір перетворити його в не що інше як торгівельно-розважальний центр! І коли вони нарозважаються? А ще ж багато чого залишились неприватизованим: музеї, парки, цирк, залізничний вокзал, фонтани…

Нарешті маршрутка виплюнула його біля прокуратури… В кінці довгого коридору знайшов потрібний кабінет, та перш ніж зайти намацав у кишені куртки аркуш паперу, на якому Марта записала питання, а вже потім чемно постукав і відчинив двері. У кабінеті стояв чорнявий хлопець щільної статури, схрестивши ноги й обпершись ліктем на полицю відкритої шафи з поличками. В руках він тримав блакитну чашку, від якої пахтіло кислим кавовим напоєм, а з-під брючини відстовбурченої ноги кумедно визирала шовкова шкарпетка. У своєму дивному чорно-сірому смугастому костюмі із блискітками хлопець більш скидався на адміністратора філармонії ніж на представника такої поважної установи.

Коли всілися, помічник прокурора поклав перед собою білу теку з тасьмами, витяг з неї якісь папери й став нудно пояснювати відвідувачеві, що дарма він сюди з'явився, тому що відповідь з управління охорони здоров’я ще не надійшла. Тільки-но Олег збирався сказати, що з цього приводу він і прителенькався, як гучний голос з патефону заспівав: «Счастье мое я нашел в нашей дружбе с тобой, всё для тебя — и любовь, и мечты….». Хлопець квапливо ухопив мобільного телефона… З головою навсхил та ліктями спертими на стіл, анітрошки не соромлячись свого відвідувача, він забубонів: «Та не міг я… у мене робота… поговоримо пізніше… сідай на трамвай… доїдеш до центра, а там… адреса в тебе є… ти записувала вчора…» і так далі в тім самім дусі.

Аж ось дружина (бо хто ще?) розпочала свій тернистий шлях, а хлопець поклав телефон на стіл і здивовано оглядів свого відвідувача…. Мало не запитав — хто він і навіщо приперся.