Ірина Солодченко - Неприродний добір

— Не кип'ятися, — перебив його Смідович. — Повідай краще, як ти там відпочив.

Розповідь Кирпи являла собою середньостатистичне оповідання інших відпочиваючих, байдуже до Туреччині вони літали або до Єгипту. Готель, сервіс і харчування — три ключових стрижні заради яких українці їдуть за двадцяту границю. Кирпа захоплено розповів, як в аеропорту на них вже чекали. Привезли до дуже симпатичного тризіркового готелю, щоправда, з одним басейном. Навіщо йому були потрібні два басейни Кирпа не уточнював. І далі: територія готелю симпатична, басейн — хоч і один та великий. Двоє усміхнених менеджери провели до номера. Дуже симпатичний номер, хоча кімнати невеликі. Дружина помітила нестачу рушників, за що (от, молодець!) одшпетила персонал. Ти ж знаєш мою Раїсу Георгіївну, нікому не попустить! Сніданок такий собі та на вечерю годували як на заріз. І так всі сім днів: турбота персоналу, басейн, турецька лазня…

Смідович уважно слухав, а потім запитав:

— А як турки? Які вони? Як живуть? Чим живуть? А жінки в чадрах ходять? Хто в них там зараз, Абдулах Гюль? А з курдами вони як? А кіпрську проблему врегулювали?

— Ти мене слухав? Я не на Кіпрі відпочивав! І на чорта мені їхні проблеми? Товкмачу тобі: обслуговування нормальне, є російськомовний персонал. Тож з розумінням ніяких проблем. Одного разу з Раїсою Георгіївною навіть на дискотеку ходили. Танцювали до ночі! Дуже багато наших і німців. Щодня — на масаж… Там хлопчик-масажист, Мурат — супер! Раїса Георгіївна записалася на шейпінг біля басейну, а я — на підводне плавання. А там ще були й аквааеробіка й усе, що завгодно!.

І так далі в тім самім дусі. Більше Смідович нічого не питав, лише коли-не-коли вставляв:

— Що ти кажеш? …Оце так… Як цікаво!..

Та коли Кирпа згадав аніматорів, які не давали їм з Раїсою Георгієвною нудьгувати, знову не витримав:

— Що за аніматори такі?

— Темнота ти, Вітя. Сидиш отут зі своїми жмуриками — життя не знаєш. Аніматор провадить ігри, конкурси, вечірки, шоу, вечірні дискотеки.

— Зрозумів… По-нашому, масовик-вигадник.

— Нехай буде масовик… Вигадник…Ха-ха-ха, — зайшовся Кирпа од сміху.

Нарешті після обіцянки обов'язково поїхати до Туреччини знову, тому що турки живуть завдяки туристам і зі шкіри вилізуть, аби не зіпсувати враження, він пішов.

А Смідович подумав, що чомусь не хоче ніякої Туреччини. Най би скоріше літо! Вудка — і на риболовлю. Вибереш собі відлюдне містечко, визбираєш у радіусі 100 метрів пластикові пляшки й інше сміття, познімаєш поліетиленові пакети з дерев, попалиш все це — і сиди собі у чистоті аж до ночі. Задрімаєш над вудкою, а риба — нехай собі плаває. Зловится-не зловиться — не в тому справа. Мільку він завше відпускав у воду, а от коропів — ніколи… Коропів він любив, грішний. Та лишень тоді, коли мати їх смажила. Сама вона ніколи річкову рибу не їла, бо колись у молодості обробляла величезного ляща, а там — хробаки у голові. Проте готувала матір, так ніхто не міг. Спочатку вона чистила рибу, а потім мила її в перший і останній раз. Надрізала живіт і спритно виймала нутрощі. Ікру, молочко, жир з печінкою вибирала і вкладала назад у рибу. Потім смажила, попередньо посоливши і притрусивши мукою. Штук з десять можна було таких коропів з'їсти і ніколи не наїстися.

Колись Смідович сам готував рибу, та вона потім гірчила. Мати тоді так і сказала: «Ех ти… Швець без чобіт».

Напередодні Нового року Олег одержав листа зі зворотною адресою у вигляді штемпеля: «Управління охорони здоров’я». Кров бухнула до голови, а серце закалаталось… Тремтячими руками він розірвав конверта просто в ліфті.

«Шановний, Олеже Андрійовичу!

Співчуваючи Вашому горю, запевняємо, що Управління охорони здоров’я обласної державної адміністрації робить все можливе, щоб досконало розслідити причини, що призвели до смерті Вашої дружини Марини. Вже наступного дня, після одержання Вашого листа 15 грудня 2007 року за вимогою обласної прокуратури була створена комісія по розгляду скарги. У комісію включено завідувачів хірургічних кафедр медичної академії, обласних спеціалістів, провідних спеціалістів управління здоров’я»…

Ключ аж ніяк не влазив до замкової щілини. «Нарешті… Нарешті справа зрушила з місця, і, може статися, до весни над лікарями-убивцями станеться справедливий суд, — думав він, намагаючись подолати хвилювання.

«…18 грудня відбулося засідання комісії, яка дійшла висновку, що для розстеження випадку смерті Марини Томашенко необхідні додаткові матеріали: пояснюючі записки медичного персоналу хірургічного відділення районної лікарні, чергових лікарів, які працювали під час її надходження до лікарні, рецензії кваліфікованих спеціалістів тощо.