Ірина Солодченко - Неприродний добір

…Дорогою додому вона жартувала з Євгеном Павловичем і почувалася весело у передчутті приємного вечора. Кирильчик обіцяв залишитися до півночі, а вже потім поїхати на день народження до товариша.

Тож вдома одразу заходилася лаштувати романтичну вечерю…

Але поступово гарний настрій вивітрювався… У голові вихоріли події останніх днів, і найбільш її тривожив Юрій Олександрович. Рано чи пізно цей робот докопається до того, що його начальниця — звичайнісінька перестрахувальниця. Директор не дарма привів цього молокососа. Мабуть хоче її замінити… Та хіба вона не демонструвала йому свою лояльність останнім часом? Догоджала, виконувала найдурніші накази! Навіть економічні розрахунки робила за цю пронозу економістку-манікюрницю!

А тут за обідом ця ідиотка-юристка розповіла про одну свою знайому — головну бухгалтерку. Десять податківців рилися два тижні у її теках і нічого не знайшли. Майже навколішках інспектори благати віддати їм хоча б дві тисячі гривні! А ця суперглавбухша просто послала їх подалі. І на цьому перевірка закінчилася.

Щодо Полінки, то й згадувати не хочеться … Гадюка з-під соломи…. Треба позбавлятися її якнайшвидше…. Відмовляється працювати за манікюрницю-економістку, встигла заприятелювати з Юрієм Олександровичем…. А Полінці є що розповісти! Завше вона коцюбиться, коли з нею радишся з якихось питань стосовно податкового законодавства.

«Певна річ, прийшов час відскіпатися від неї, — твердо вирішила Марина, викладаючи відбивні на пательню. — Не підеш сама, почну чіплятися до дрібниць… Затанцюєш ти в мене». Незабаром Новий рік, дам Галі й Зіні — по 2 тисячі премії, а їй — дулю. Хоча ні. Сотню одержить. На копійках щодня ловитиму й пикою її поганою в них тикати.

«Задавлю!» — вимовила вголос, і на душі посвітлішало від рішення, яке оскарженню не підлягало. А втілити рішення в життя — то справа техніки. Вони її ще не знають!

А де ж Кирилко? Може щось трапилось? Вийшла до кімнати, витягла з сумки мобільний… На тлі шуму й розмов уривчастий голос хлопця звідкілясь здалеку вигукнув: «Алло!» і зник. Далі почувся тонкий дівочий сміх і — короткі гудки…. Знову набрала, але оператор відчеканив: «Абонент недоступний».

…Завіса повільно та невблаганно спадала з очей… Боже ж ти мій, до чого вона дійшла…. Кирило… Як він міг?

За декілька хвилин стало зрозуміло, чого варті всі ці нерівні взаємовідносини. А на що ти сподівалася? Щоб юнак задарма закохався у тітку поважного віку? Марина загасила вогонь на плиті і спотикаючись повернулася до зали…Покружляла неначе сліпа посеред кімнати, допоки погляд не зупинився на барі…

… Сидячи в фотелі пила тепле солодке шампанське просто з горлечка… Згадувала своє життя і стогнала… Виявляється, щаслива була лише у тому круїзі Середземномор'ям! Тоді вона була дружиною і ніким іншим. Якби-то повернути час назад, ніколи б не пішла на курси бухгалтерів. Зараз, коли тарахнув будівельний бум і зріс попит на конструкторські роботи, проектувальники заробляють непогані гроші. Потрібно було лише трішечки потерпіти … А чоловік потихеньку цими кіосками займався б… А вона допомагала б йому, і з її хистом до торгівлі мали б шматок хліба і до хліба… Нехай без великого кусня масла, та як простіше все було б! А Ігорьок? Чи сплатила б вона його навчання? А дача?…

Щоб відволіктися від пекучих думок, включила телевізор. А там відома українська співачка зі своїм юним супутником розповідали про своє щастя.

«А скільки тобі коштує це щастя? Ти нам не розповіси про це?» — нервово зареготала Марина. — Розкажи нам, що ти йому подарувала на день народження? Розкажи! Нам цікаво буде тебе послухати!».

Чому життя так карає її? У чому її провина? Працювала, працювала, працювала…..Хіба вона не заслужила хоч краплю любові? Щоб її любили не за те, що вона — головний бухгалтер престижної фірми, а за те, що вона — жінка? Працювала, чогось домагалася… И чого вона домоглася? Надзвонює якомусь юнакові… Який сором! Він, напевно, там регоче з неї вкупі зі своїми жовторотими подружками…. І веселяться вони, напевно, за її ж гроші!

Перемкнула канал, а там якийсь патлатий мужик з довгим кінським обличчям розповідав про порушення прав жінок.

— За психологією сучасного суспільства жінок прийнято тримати на других ролях. Набагато приємніше для чоловічих вух звучать словосполучення «охоронниця вогнища», «мати дітей», «хазяєчка». Добувач, мисливець, воїн — це синоніми сильної статі. Але не всі жінки погоджуються на такий примітивний шлях. Деякі щосили пручаються прийнятим у суспільстві негласним законам. Вони рвуться вперед, випереджаючи чоловіків і тим самим домагаються, здавалося б, неможливого. Жінкам ще заважає вагітність, яка вибиває їх з робочого процесу. Нас тішить, що все більше жінок не ходять у декретну відпустку, а їдуть у пологовий будинок просто з робочого місця. І з таких слід брати приклад. Майбутнє — за жінками, які вдаються до сурогатного материнства, щоб ніщо не заважало їм робити кар'єру. Багато ділових жінок схочуть мати власних дітей, не відволікаючись на їх народження.