Ірина Солодченко - Неприродний добір

Десь усередині Марина розуміла, що бавиться з вогнем, але гра вартувала свічок. Що як вона виграє? Взагалі ж, директорові не пристало її повчати (і так зухвало!) з ким знатися…. Вона йому що, дівчисько? Тим більш, що хто-хто, а головний бухгалтер володіє цінною інформацією про офшори та таємні рахунки…. Мало не здасться…

…Косих впевнено вів її у вальсі. Він так вчепився у розшиту бісером бірюзову блузу, що мало не роздер ніжний шовк своїми волохатими лабетами. Ззовні це виглядало наче шуліка схилився над курчам… Плямкаючи губами генеральний проскрипів, що за двадцять хвилин його водій забере її звідси. Згода? Марина поспішила закивати: «Так, так, звісно згода…». Усередині її все клекотало… Вирішальний момент всього життя…

Вона була настільки захоплена бесідою з партнером, в голові так вихорило, а стіни пливли перед очами, що не помітила, як директор комусь телефонує і при тому пасе її очима. Щойно Косих підкреслено урочисто відвів свою леді на місце, зовсім тверезий директор (який ніколи не пив з колективом) вмить підхопив її, незважаючи на те, що наступною була ламбада. Начебто з іншої планети до неї долинуло:

— Зараз ти вийдеш на вулицю, і Євген Павлович відвезе тебе додому. Твої речі вже в машині. Телефон відключи. Ти його забула зарядити. Втямила? Чи повторити?

Стіни все пливли й пливли і не мали жодного бажання зупинятися.

— Мені що, писати заяву на звільнення? — прошепотіла ледь чутно.

— Як знаєш…

… Отямилася вже вдома у гарячій ванні…. Знову директор все знав!.. Хіба Віталій йому розповів про ту вечерю? Ні… Він нічого про неї не знав… А може стежив?

От і кінець… В ніякі інтриги вона більш ніколи не полізе. Через те, що д-у-у-же боїться втратити цю роботу. Переповідатиме директорові кожний свій крок, кожен рух… Аби тільки повернути його довіру!

«Як знаєш…», — знову почула його оксамитовий голос. Це означало, що третього разу не буде…

За звичайними турботами промайнула зима, аж тут — дзвінок з податкової: готуйтеся до комплексної. Почувши про перевірку директор занервував. Та коли шефиня запропонувала чоловікові домовитися з ким треба й заплатити прийнятну суму, він був непохитним: «Хіба у нас не все гаразд? Ми сплачуємо мало податків?». Марина від цих запитань похолола і замовила в трьох аудиторських фірмах консультації щодо свого найболючішого питання стосовно ПДВ. Відповіді надійшли досить суперечливі. Одні аудитори вирішили, що укладені фармацевтичною фірмою договори не відповідають Господарському Кодексові України і мають всі підстави бути визнаними недійсними. Другі написали, що з договорами все гаразд, та ПДВ належить нараховувати інакше. Третя контора, у якій працювала її приятелька і якій вона на всі свята дарувала особисті презенти, відповіла, що ті, хто питає — молодці й роблять все як слід.

До директора дійшли думки лише перших і третіх консультантів. Юристку викликали й пропісочили за складання недійсних контрактів. Та спалахнула і на підвищених тонах пояснила, що за свою роботу відповідає, а думка якихось дурнів їй до лампочки. Директор розвів руками…

… За два тижні зайшла податкова в кількості п'яти чоловік. ПДВ перевіряла дуже серйозна інспектор Клара Миколаївна, вона ж була і старшою в групі. На близький контакт інспекторка не йшла, але й не цуралася. Сконцентрувала увагу на декількох помилках, пов'язаних з великими сумами і таки пошарпала головному бухгалтерові нерви своїми підступними питаннями. Марина намагалася покласти провину на неякісні договори, та інспекторка відказала, що вона не юрист, а податківець і цікавиться насамперед податками.

Наприкінці перевірки довго сиділи з інспекторкою в кабінеті за кавою з коньяком і домовилися на суму в розмірі 25 тисяч гривень разом із штрафними санкціями. Клара Миколаївна врахувала, що їхня фірма є великим платником податків і 25 тисяч для них — краплина в морі. Директор хоч і поскрипів серцем та погодився. Так Марина і не довідалася чи правильно нараховує ПДВ чи ні. З одного боку, податковий інспектор не докопалася, з другого — могла й не догледіти… Наступного разу прийде хтось інший і поведе розмову в іншому напрямку. Наостанок інспекторка попросила відвезти її додому у приміське селище.

…Дорогою до міста водій з пасажиркою веселилися як і тоді, коли їхали у відрядження до Києва. Аж ось пролунав необережний натяк на чашку кави після важкого трудового дня… Жінка стисла зуби… Вдома син, а зволікати нема куди — днями їй виповнюється 44 роки… Зазирнувши у порожній гаманець, вона скомандувала під'їхати до найближчого банкомату.