Ірина Солодченко - Неприродний добір

За сусіднім столиком веселилися три хлопці й дві дівчини. «От… розважаються», — заздрісно подумала Марина… А вона змушена тут сидіти із цими марудними тітками, підтакувати їм і підливати винця… За іншим столом рудий дебелий дідок, одягнений не по-нашому (надто доглянутий) і з великим гаманцем на поясі щось втирав славній дівчинці з пухкими губами. Донеслася англійська мова. Дівча заглядало дідові в очі й штучно сміялося.

Раптом на вході нарисувався Віталій. Він демонстративно стукав пальцем о зап'ястя, запитуючи знаками, чи довго вони ще сидітимуть. Махнула йому рукою, щоб підійшов, а сама підсунула до перевіряльниць горщик з куркою.

Віталій присів поруч саме в той момент, коли Зоя Степанівна витягала пучкою куряче стегно (напевно, прочитала в Книзі про смачну й здорову їжу, що курку їдять руками). Анітрохи не збентежившись бабера обтерла лікоть серветкою і вигородила себе:

— Курку їдять руками!

— Хіба що вдома, — промурмотів водій.

— А ви? — запитала Марина Раїсу Петрівну, щоб змінити тему. — Давно на аудиторській ниві?

— До перебудови я працювала ревізором у фінуправлінні, — безтурботно почало «пташеня» сповідь про свої поневіряння. — А потім швидко зорієнтувалася, що аудит — це нова перспективна справа. І не прогадала! В 1995 році я вже керувала власною фірмою, і цілий рік ми жили як мед пили. Та коли обов'язковий аудит скасували — попит на наші послуги значно скоротився. То були скрутні часи… Одні збанкрутували, інші подалися співробітничати з «Великою Шісткою». Властиво ця «Велика шістка» і відібрала у мене найбільші підприємства… Залишалося одне — заробляти на консультаціях і перевіряти аби-який дріб'язок. Деякий час трималися, а потім справи розладналися… І тут до мене напросилася на роботу Ольга, одна моя знайома, Трохи попрацювала, роздивилася, перевірила кілька фірм і вмовила мене паралельно вести бізнес. А що було робити? Фірма розвалювалася на очах… Вона переконала мене перепродати вагончик зерна і тим самим забезпечити безбідне існування принаймні на рік. Я знала цю жінку, як дружину одного свого приятеля з інтелігентної професорської родини…. А в мене був далекий родич у Білорусі, Яша, і він залюбки погодився купити це зерно. І що ви думаєте? Прийшла ця особа просто-таки до офісу в дивному вбранні — у крагах, високих кирзових чоботах, льотній куртці із шоломом, показала мені документи й сказала, що їде виряджати наш вагон. А ми дійсно (в документах я ж тямлю) через підставну фірму придбали вагон зерна. З легкою душею я подзвонила Яші, щоб той зустрічав товар, а Ольга пішла… і пропала! Я знову — до Яші, та додзвонитися не можу! Нарешті, наступного дня слухавку бере його дружина Людочка і каже, що Яша раптово помер! А Людочка нічого ні про які вагони знати не знає, бо їй було не до того. Так я втратила родича, хоч і далекого, і вагон із зерном, і останні гроші…

— А цю даму ви знайшли? — спитав Віталій, затуляючи рота рукою.

— Даму-то знайшли, та виявилося, що вона на обліку у психоневрологічному диспансері. А виловили її аж на білоруському кордоні… У цьому своєму дивному костюмі вона сиділа на зерні у товарному вагоні.

— Так зерно теж знайшлося?

— Яке там… То було чуже зерно. Якийсь залізничник помітив на вагоні чудну жінку і викликав транспортну міліцію. Та найжахливіше, — Раїса Петрівна округлила очі, — її чоловік мені розповів, що вона до всього ще й співробітничала з органами…. А перед цим вона перевіряла нашого солідного клієнта — фірму «Вольдемар». Директор цієї фірми, до речі теж Вольдемар, був трохи переляканим… Сам себе боявся… Страшенно все засекречував і мене тисячу разів попереджав, щоб я ніколи нічого нікому про нього не розповідала. Ну, ви пам’ятаєте ті дев'яності….Цей Вольдемар міняв офіси раз на два місяці щоб заплутати сліди. Коли ми його перевіряли, він арендував квартиру з сімома замками і трьома клямками на дверях! І, як на біду, саме ця пройда його перевіряла….

– І що? Вона здала його органам? — запитав Віталій цілком серйозно.

— Що ви! Я його попередила! Правда, не обійшлося без ексцесів…

— Як попередили?

— Він прийшов за аудиторським висновком, а я вивела його до коридору, щоб нас ніхто не міг підслухати. Перед цим я, щоправда, перевірила офіс на предмет жучків… Знаєте… Усяко буває… Та коли Вольдемар почув, що йому варто бути ще більш обачливим і обережним, тому що аудитор, яка його перевіряла, співробітничає з органами, то він….