Ірина Солодченко - Неприродний добір

Дві ночі без сну — і ось Зоя Степанівна викликала головного бухгалтера на співбесіду…. Коли за три години Марина вийшла від неї — зітхнула з полегшенням. Зважаючи на несуттєві питання, монстр фармацевтичного обліку ні до чого не докопирсалася. Це — плюс. Проте наболіле залишається нез'ясованим і це — мінус… А податківці — вони дурницями не займаються, а воліють длубатися в сумах, не менш ніж п’ятизначні.

Наприкінці перевірки аудиторки продемонстрували пачку пописаних дрібним почерком аркушів. Вивчивши зауваження, Марина полізла за валер’янкою. Дріб'язки дріб'язками, але якщо ця купа паперу потрапить на стіл директорові, то хто буде важити ті помилки? Директор скаже, що вона — нероба та й годі. Вижене з вовчим квитком…

Уважно продивилася перелік недоліків: «не виконуються вимоги інструкції такої-то, неправильний облік канцтоварів»… Доведи потім, що облік канцтоварів вона веде по групах, а не за найменуваннями і має на це право відповідно стандарту бухобліку…

Запитала у Полінки її думку про перевіряльниць. Та видала своє резюме: Зоя Степанівна й Раїса Петрівна в своїх трактуваннях податкового законодавства залишилися десь у середині дев'яностих. Звідтоді світ перевернувся догори дном, та вони цього не помітили. Саме тут зайшла шефиня і порадила кудись їх повести.

— Вип'ють, закусять — подобрішають.

…Наступного дня увечері Віталій одтарабанив трійцю до ресторану, знаменитого тим, що там колись полатали боки одному російському тенісистові. Тітки нічого собі не відмовляли: замовили салат «Грецький», філе форелі з вершковим соусом, телятину із грибами, запечену в горщиках курку, коньяк, вино… За все про все Марина виклала 1000 гривень.

Зоя Степанівна погладжувала білосніжну скатертину і прицмокувала… А її компаньйонка роздивлялася картини на стінах. Напевно, мала витончений смак… Після першої чарки квадратне обличчя Зої Степанівни округлилося, а глибоко посаджені очі розсунулися. Зі строгої вчительки вона миттю перетворилася в добру бабусю.

— Зрозумійте й ви нас, — вмовляла гаряче. — Якщо ми привеземо замовникові, тобто вашій корпорації у Києві, два-три зауваження, він скаже, що ми геть не працювали. Ми мусимо продемонструвати свою роботу!

Марина нагадала хто сплачував їх рахунки: не головна фірма, а ті, кого перевіряють. І сплачували не за 100 сторінок «блохви», значну частку якої вже виправлено, а сподівалися з'ясувати важливі питання щодо нарахування ПДВ. А так виходить, що вона взагалі облік не веде, а питання на мільйони залишається нез'ясованим.

— А щодо бухгалтерського обліку, так ваше завдання — підтвердити баланс, — вирішила Марина зайти з іншого боку. — І ми не потребуємо ваших зауважень, ми просили лише підтвердити баланс. Або не підтвердити…

— Звичайно, ми підтверджуємо, — закивала Зоя Степанівна. — Про це ви не турбуйтеся. Але вибачайте, коли я працювала головним бухгалтером, то у мене такого безладу не було. Я виконувала всі інструкції, і в моїй бухгалтерії панувала залізна дисципліна. Всі теки були прошиті, а кожний аркуш акуратно підписаний і з печаткою. Всі накази я роздруковувала вчасно. А у вас відрядження ведуться абияк, не маєте журналу видачі довіреностей. Хіба ж так можна?

— Та є в нас журнал довіреностей! Просто його ведуть у бухгалтерській програмі, тобто в електронному вигляді! У будь який момент його можна роздрукувати…. Зараз світ інший, і все ведеться в комп'ютерних програмах…Розумієте?

— Люба моя…. Комп'ютер — то одне, а в паперовому вигляді ніхто журнали не скасовував…Одне іншого не стосується. Подивіться відповідну інструкцію.

А Раїса Петрівна тим часом натискала на форель… Нічого іншого не лишалося, як підлити коньячку й виголосити тост за спрощення бухгалтерського і податкового обліку. Зоя Степанівна перехилила чарчину й зітхнула…

— Що ж, Мариночко Олексіївна, нині всім нелегко. Як було все зрозуміло в радянському бухгалтерському обліку! Чіткі інструкції. Сприйнятливі правила. А потім… почалася перебудова й пішли писати, що ми буцімто відстали від світового співтовариства. Моя подруга все життя працювала на кафедрі бухгалтерського обліку, а тепер — на кафедрі еккаунтингу. Я одного часу була членом Методологічної ради при Мінфіні, так мене там всі вважали ретроградкою! Ну скажіть, будь ласка, — розходилася Зоя Степанівна, не забуваючи при цьому начіпляти грибочок на виделку, — як можна при оприбуткуванні меблів повсякчас розмірковувати чи принесуть вони у майбутньому економічні вигоди? У спеціалізованих журналах нам замилювали очі тим, що бухгалтер — це особлива професія, а новий облік підніме престиж бухгалтерів і відповідно їх зарплати! А називатися ми будемо «привілейованими бухгалтерами»! А які гранти під це виділялися…. Такі гранти, що люди озолотилися, дітей в Англіях повивчали, нерухомість у Парижах придбавали… А ми тепер мучимося із цими стандартами…