Ірина Солодченко - Неприродний добір

…Свій план почала втілювати без відволікань із властивою їй завзятістю у досягненні мети. До вечора вона вже записалася до масажиста, дієтолога та перукаря. Наступного дня поїхала у Салон краси. Там їй запропонували ліфтинг, пілінг, антицеллюлітну програму і розписали графік процедур на місяць. Подальший тиждень присвятила шопінгу. Неквапливо пройшлася бутіками і навіть мило погомоніла у кав’ярні з Дмитриковою дружиною. Чоловіка неважко було переконати, що її перетворення пов'язане з реорганізацією фірми, і може її ще призначать фінансовим директором.

За два місяці із дзеркала на неї дивилася впевнена в собі підтягнута жінка. Хоча животик зовсім і не зник, та його трохи скрадав бавовняний брючний костюм блідо-зеленого кольору у смужку й з ремінцем на штанях. Зателефонував директор і нагадав, що в п'ятницю вони їдуть до Києва на збори акціонерів. Чи готова вона там виступити з доповіддю про підсумки роботи? «Завжди готова!» — розсміялася Марина, вкладаючи в слова свій зміст.

…. Ранком за нею заїхав Євген Павлович. Марина почувала себе дуже впевнено: модну стрижку тримав лак, на руках — свіжий манікюр. Навіть водій відчув переміни і вискочив відкрити перед нею дверцята. Вмостилась зручненько на задньому сидінні і зняла волосину з червоної жакетки. Потім заїхали за директором з дружиною і — гайда на київську трасу.

По приїзді до столиці влаштувалися у престижному готелі. Марина прийняла душ, освіжила макіяж і вичитала покоївку за відсутність додаткового рушника. Таким самим вибагливим голосом запитала, де тут найближча перукарня. Виявилося, за рогом… В перукарні їй підрихтували зачіску, знов залакували та не так… Спантеличена перукарка ще двічі куйовдила на потилиці волосся примхливої клієнтки.

…Виступила блискуче, хоча й трішечки плуталася, відповідаючи на запитання. Від хвилювання щоки палали, проте голос був сталевим, а твердження — безапеляційні. З залу на неї дивилися серйозні і поважні обличчя, і вона подумки подивилася на себе з боку. Хіба це те дівчисько з робітничого селища, якій вчителі тикали в очі за посередність? Ні, вони помилилися! Марина на прізвисько Кулачка залишилася в давній давнині. Наразі Марина Томашенко стоїть на цій високій трибуні, вимовляє розумні слова перед ду-у-у-уже поважним товариством й при тому чудово виглядає. Побачила схвальні кивки директора, посміхнулася йому й повела свою промову ще впевненіше.

…Після зборів акціонери влаштували бенкет у ресторані на Хрещатику. Дивлячись на довгий стіл, заставлений усякими наїдками, Марина згадала, що з учорашнього вечора ще нічого не їла. Дружина директора (вона ж його заступник, за що її величали шефинею) поводилася вкрай розкуто, щоб не сказати сміливо: навіщось командувала офіціантками, настановляла куди, що й коли подавати. Несподівано праворуч себе вона узріла акціонера Рахманова, непримітного чоловічка у тоненькому сіренькому светрі під темною піджачиною. Та кому як не головному бухгалтерові знати, що цей безпретензійний дядечко володіє п'ятнадцятьма відсотками акцій! Рахманов запропонував їй посмакувати фірмовим салатом «Гладіатор» з ракових шийок, гусячого філе, яловичого язика з овочами, червоної ікри і заправленого майонезом з хроном. Марина чарівно всміхнулася й подякувала. Він налив їй грузинського вина й прошепотів, що такої путньої доповіді сто років не чув. Як давно прекрасна дама працює на корпорацію? О!.. А чому він раніше її не бачив?

Марина зашарілася і жартуючи з Рахмановим, відчувала себе жінкою, якою не була ніколи в житті. Томашенка вона виборювала на тлі комарів, мошок, з мозолями від топорища і при відсутності будь-якої гігієни. А тепер вона відчула, як за нею впадають і навіть трішечки … завойовують. За банальними компліментами в східному баритоні Рахманова чулася справдешня цікавість. Від вина запаморочилась голова. Ох!.. Яка вона молодець, що привела себе в божеський вигляд. І от — результат! Так швидко навіть не очікувала… Рахманов запросив її на повільний танець. Він трошки закидав голову, коли розповідав про свою колекцію картин, яку може оцінити лише жінка з витонченим смаком…»Сьогодні? — бовтнула Марина й пошкодувала. Начебто вона набивається й форсує події. О ні!.. Не сьогодні, звичайно, а потім, як-небудь. Він їй зателефонує… Адже вони ще побачаться?

… З віконця директорової машині вона помахала Рахманову рукою, і як їй здалося, вельми плавно й артистично. Червоні нарощені нігті мальовниче відсвічували в темряві… Директор сидів на місці водія й чекав на свою дружину, яка цілувалася з кимось на прощання. Враз запанувала неприємна тиша… Аж ось директор тихо заговорив: «Це твоя справа… Але якщо я помічу, що в тебе хоч що-небудь із цим або іншим акціонером — звільню в 24 години». При цьому його очі у салонному дзеркалі лагідно світилися….