Ірина Солодченко - Неприродний добір

…Марина нишком прослизнула повз співробітників, які і далі хаотично махали руками на «танцмайданчику», до свого кабінету, щоб переварити директорові слова. Знову суперечливі почуття… Передусім — величезна, ні з чим не порівняна радість. Нарешті… Дочекалася… Треба пояснити, що організація праці її бухгалтерії полягала в тому, що вона як головний бухгалтер сконцентрувала на собі занадто багато роботи. Директор не раз і не два пропонував їй розширити штат бухгалтерії, проте Марина пручалася, аргументуючи свої дії тим, що нікому нічого не можна довірити. Як наслідок, її постійні скарги на брак часу. Своїм підлеглим доручала лише найелементарніші операції, а до нарахування основних податків — ПДВ та податку на прибуток — зовсім нікого не підпускала. Навіть Полінку…. Певно, що ця «розумниця» упоралася б, та щось підказувало, що не варто їй доручати цю ділянку. Най краще длубається в малоцінних та швидкозношуваних предметах і впроваджує скоріше бухгалтерську програму… Так воно спокійніше…

Після першого напливу радощів надійшла черга переполоху. За таку зарплатню й вимоги будуть відповідні… Чи виправдить вона їх? Марина знала, що вона не є найвидатнішим фахівцем. Мала труднощі, через які не спала ночами. Це кляте хитросплетене податкове законодавство! Кому завгодно заб'є памороки… Ніколи не знаєш як чинити, щоб не порушити закони. Промайнула думка відмовитися. Але як то так — відмовитися? Відмовитися від зарплатні? Сказати, дайте мені менше? Нісенітниця якась… Або покаятися: я, знаєте, не така вже і кваліфікована, як ви гадаєте. Ні… Ніхто від такої платні не відмовляється. А Полінка…. Чому вона у свій час не пішла на цю посаду? Адже їй пропонували… А вона відмовилася…. З аргументом, що її гасло — «Поменше відповідальності». Боже ж ти мій, а премії теж будуть у розмірі окладу? І матеріальна допомога до відпустки у розмірі окладу?

…Увечері Марину відвезли з букетами й цукерками додому, де на неї вже чекали чоловік з сином. Загальносімейне свято вирішили відзначити у найближчий вихідний, а в цей день обмежилися шампанським з морозивом. Серед своїх вона майже забула про свої сумніви і знову відчула себе щасливою. Тільки-но сіли за стіл, як завалився Дмитро з величезним букетом ніжно-пурпурних троянд. Чудово посиділи… Дмитрик був дуже милим і навіть наговорив їй купу компліментів. Потім випив шампанського і видав.

— Кину я все це… Набридло…, — гунявив він, длубаючи виделкою в шоколадному морозиві. — Мені Марі проходу не дає. Ну та, що з французького культурного центру… Гроші є… Не 300 тисяч та досить, щоб спокійно пожити в Європі. Остогид мені цей процес… Алік, як по-твоєму? Це діяння?

— Не знаю, — посміхнувся чоловік, — тут кожний для себе вирішує. Моя думка така: якщо це до тебе саме йде, то їдь. А якщо ти якихось зусиль прикладав…

— А дружина як? — удавано чуйно запитала іменинниця. — Як же вона без тебе?

— Не хвилюйся, біля розтрощеного корита не залишу. Магазин свій я вже продав і купив їй невеличкий бутік у центрі міста. Там йде налагоджена торгівля турецьким шматтям під девізом «Останній італійський розпродаж». А звідтіля ще і «французьке» лахміття надсилатиму. Вона давно усвідомлює, що рано чи пізно це трапиться…. Колись ми розмовляли на цю тему….. А діти? Діти — дорослі…

Марина засмутилася. Ця нікчема і тут викрутилася. Доглядати за добре налагодженою справою і телефонувати колишньому чоловікові при виникненні щонайменших неприємностей — небагато клопоту.

— А може це і від лукавого, — застеріг Олег на друга прощання. — Типу, на тобі, Дмитрику, живця у вигляді Марі…

… Вже в ліжку їй згадався старший менеджер. П'ятдесят два роки, двоє дорослих дітей, і, здається, навіть онук є. Проте жодного разу він їй не підморгнув, а цьому дівчиськові щось шепотів на вушко, і та посміхалася. А юристка Горицвіт хоч кому не посміхатиметься…

Наступного дня Марина сиділа у своєму шкіряному фотелі й подумки розподіляла майбутні доходи. Чимало забере дача, і тепер, дякувати Богові, будівництво пожвавішає. В Ігорька випускний клас, то не зайве найняти репетиторів, а на весняні канікули він хотів поїхати до Будапешту з класом на екскурсію. Згадала свої зморшки… Слід терміново подбати про себе. Масаж, косметолог, дієтолог, хто там ще?… Все має перейти на якісно інший рівень. Вона — головний бухгалтер солідної фармацевтичної фірми, і директор щось там казав про відрядження. Тож настав час оновити гардероба. До чорта — ділові костюми! Треба йти до модельєра і шукати свій стиль. Встала й подивилася на себе в дзеркало більш оптимістично. Розвернулася боком. Нічого, все поправно. Шкіра в неї ще пружна, а зморшки розправлять косметологи. У крайньому разі, можна й пластику зробити. За два-три місяця не те, що старший менеджер, сам директор буде колінкувати перед нею! З цієї думкою вона виглянула до бухгалтерок і безжурно скрикнула: «Дівчата, вчорашнє доїдати-допивати будемо?».