Ірина Солодченко - Неприродний добір

…Вона підняла слухавку й впевнено запросила бухгалтерок зайти на першу нараду. Щоб там не було, такими шансами доля не розкидається.

Сорок років, час підсумків, Марина Томашенко зустріла з миром і спокоєм у душі.

…Наспівуючи, вона дрібненько сікла ковбасу на салат «Олів'є», розмірковуючи над нещодавно прочитаним висловом з жіночого журналу: «Висока зарплатня й престижна посада не здатні задовольнити даму, якщо в неї немає чоловіка, який її обожнює, а також затишного й добре вмебльованого будинку». Її це, слава Всевишньому, не стосується. Має і престижну роботу, і родину, і затишну чудово вмебльовану квартиру. Лишилося тільки зберігати те що є. Правда, вона мріяла про дачу, але поки що…. не виходило. Посада її оплачувалася непогано, але не настільки, щоб придбати пристойну дачу, гідну для відпочинку і запрошення відповідних гостей. А в чоловіка останнім часом справи не дуже… Півроку тому дядько Дмитра помер від інфаркту, і їхню фірму від годівниці усунули. Зароблені на металі гроші друзі вклали в торгівлю: Дмитро придбав крамницю в центрі міста, а Олег — два кіоски на околиці. Марина не раз дорікала чоловікові тим, що Дмитро його обдурює, і от — будь ласка. Адже працювали разом! Чоловік їй пояснював, що він таки не пайовик-концесіонер на фірмі, а лише найнятий працівник і у свій час отримував достатньо грошей, якщо вона не забула….

Марина зітхнула й висипала нарізану рожеву ковбаску до кришталевої салатниці. Це — свята правда. Олег не мав ніякої підприємницької кісточки: міг працювати лише під чиїмсь керівництвом і виконувати чітко поставлені завдання. Тому і торгівля в його кіосках йшла не найкраще…

Проте, чоловіком своїм Марина пишалася. Таки він був презентабельний, з ним не соромно було вийти на люди, прогулятися крамницями. На вулиці вона не раз ловила заздрісні погляди жінок й ледве стримувала себе, щоб не висунути язика тим дурним чаплям. Кожному — своє! Склавши руки нічого не доможешся. Скільки комарів вона перегодувала — не злічити. І вона має лишень те, що одержала по праву включно з розумним і гарним чоловіком. А що розумним, то розумним. Після банкрутства фірми він увесь свій вільний час витрачав на читання книжок. Марині траплялося чути його суперечки з Дмитром або з кимось із старих приятелів стосовно історії чи політики, і вона усвідомлювала, що жодна з її подружок не мала такого кебетливого чоловіка за винятком тих, що не мали чоловіків як таких. І хоча імідж його псували два облізлі залізні кіоски у дворах спальних районів, вона намагалася це приховувати, а на запити вельми цікавих відказувала, що Олег працює в торговельній фірмі.

Сама Марина у сорок років виглядала набагато привабливішою, ніж у молоді літа. Вона навчилася користуватися косметикою, вчащала до сауни, де разом з колегами по службі невтомно надраювала себе скрабами, медом і різноманітними кремами. Щоправда, вона трошки погладшала останнім часом, але це тільки поліпшило її форми: стегна округлилася, і фігура здавалася більш-менш пропорційною.

.. В кухню забіг син і запитав, які тарілки класти на святковий стіл. Марина з любов'ю провела поглядом його тонку фігуру. Як час летить! Ігорьку вже 13 років! Вік, коли дитина все більше часу пропадає на вулиці, а додому приходить все пізніше. Марина упадала коло сина всією душею. Для нього вона не мала в лексиконі слова «ні». Властиво, а задля кого вона працювала день і ніч як не заради нього? Нещодавно придбали комп'ютер останньої моделі, мобільний телефон…. І дача, яку вона коли-небудь придбає, — теж залишиться синочкові!

За годину вона сиділа в пошитій мамою шовковій блакитній сукні за накритим столом у райдужному настрої. Дбайливо підкладала гостям салат «Олів'є», оселедець під ковдрою, м'ясо по-французькому… На десерт на запрошених чекав шоколадний торт. Гостювальників було небагато: мама, двоюрідний брат з дружиною, дві незаміжні подружки з проектного інституту. Перша — стара дівка, друга — давно розлучена, яка сама виховувала сина. І звичайно ж Дмитрик (як же без нього?) зі своєю домогосподаркою, яку Марина в душі зневажала за те, що та ніколи в чоловікові справи не втручалася і навіть більше — закривала очі на всі його походеньки. «Копійки сама не заробила і не знає, що таке робота», — звичайна репліка Марини стосовно Дмитрової дружини.

Як зазвичай на таких заходах гості пили, їли, розмовляли. Затим як годиться трошки потанцювали. Брат з дружиною посиділи недовго і пішли посилаючись на якісь невідкладні справи. Надвечір Марина викликала таксі для мами та подружок з проектного, заплатила таксистові гроші й вирядила гостювальників по домівках.