Ірина Солодченко - Неприродний добір

Проте товаришування з першою красунею тривало недовго. Якось на уроці фізики Кулакова одержала цидулку, написану «доброзичливою» лівою рукою. Хтось натякав, що Криницька ходить з нею лише задля ефекту «вродливиця-погануля». Марина почервоніла, пошматувала папірець на дрібні шматочки й викинула під парту. Не довго думаючи вона розірвала з Криницькою будь-які відносини і кілька тижнів оговтувалася від стусана долі. Вечорами вона вдивлялась в своє віддзеркалення, яке прорікало їй, що дівчина на ймення Марина Кулакова є досить непоказною: росточку невисокого, ока трохи опуклі, губки тонкуваті, а ніс міг бути і поменше. Та з цим можна було б миритися… Найбільше Марину засмучувала її чоловіча статура — широкуваті плечі та вузькі стегна.

Горювати — час втрачати. Випрохала маму зшити двійко пишних спідниць, і диспропорція статури візуально вирівнялася. А тут добіг час вступних іспитів. Майже цілодобово дівчина горбилася над підручниками й таки домоглася свого — опинилася в переліку студентів будівельного інституту. Не те, щоб вона все життя мріяла вимережувати ці дрібненькі будівельні креслення з рисочками й розділками — просто конкурс там був значно менший, ніж в інших вишах. Щасливі батьки розчулено рюмсали — в їх робочій родині покладено початок вищій освіті.

За розподілом Кулакова потрапила до проектного інституту, досиділася там до 24 років і зрозуміла, що треба щось робити. На той час батько помер, а мама пішла з ательє і шила вдома на замовлення. Низкою сунули до неї клієнтки, яким вона стьобала невибагливі квітчасті плаття, довгі байкові халати й шовкові брючні костюми. Дівчині набридло слухати вечорами стукіт швейної машини, і вона записалася до туристичного клубу. Із властивою їй маніакальною завзятістю Марина сумлінно відвідувала вечірні курси, вибиралася в походи, розкладала багаття, ставила намети. І, треба визнати, не без успіху. Якщо Боженька й наклав на Кулакову вінець безшлюбності, то відступив, не в силах пручатися її настирливості. Зітхнув старий про себе легенько, перехрестився та й переклав вінець на голову якоїсь неметкої дівиці, яка вбила собі в голову, що шлюби відбуваються на небесах. Най чекає тепер сердешна, допоки хтось потягне її до рагсу…

Аж ось Марина відлучилася від прізвища Кулакова, і то була найблискучіша партія, яку тільки можна було виметикувати такій непримітній дівчині. Але в що то їй обійшлося — про те вона ніколи нікому не розповідала. Навіть приятелькам з проектного…

…У туристичному клубі дівчина зорієнтувалася не одразу. Під час першого ж походу до Криму зрозуміла, що не одна така спритна. Та згодом повеселішала: за веснянкуватих й вилицюватих, крикливих й сумирних хлопці мало не билися у важких польових умовах. Романтичні вечори з багаттям, подих хвої, спів птахів і ніжний світанок правили своє, і після кожного походу туристи недораховувалися своїх членів пропорційно кількості зіграних весіль. Кулакова вивчала кожний мар’яжний випадок, аналізувала свої похибки та все марно.

Дівчина вже остаточно втратила надію, коли її око зупинилося не на кому іншому, як на інструкторові, на якого ніхто особливо не зазіхав, вважаючи цю висоту недосяжною. І тут її завзятість і наполегливість виявилися уповні. Наступні півроку вона, в спеку і в холоднечу, виміряла своїми ніженьками Крим, Грузію та Молдавію. Усіма правдами і неправдами приєднувалась до груп, які водив цей інструктор, а декілька разів навіть брала відпустку за свій рахунок. В походах вона годувала інструктора пирогами, пасла його очима, не відлучалася ні на крок і ні на хвилину, і нарешті домоглася свого — красень-інструктор мало-помалу до неї звик… Та найважливіше, що після початку близьких стосунків Марина не розшморгнулася на жодну дірочку, а навпаки — затяглася якнайтугіше. На той час вона багато чого надивилася і утямила головний ляпсус цієї фази — вимагати примхливим голосом каву до намету. Ні, право на помилку у неї було те й саме, що і у сапера. Вона і далі піднімалася разом з першими променями сонця, збирала гілки, рубала дрова, розпалювала багаття. А коли інструктор просинався, йому незмінно подавалася ароматна кава, зварена на чистій джерельній воді.

Нарешті, під звуки маршу Мендельсона відійшли у забуття брудні намети, кліщі, комарі й ненависні позачергові чатування біля багаття. Видряпавшись на верхню сходинку Палацу щастя, Марина не витримала і від надлишку емоцій весело тупнула ногою. Сутулий літній фотограф розвів руками й захитав сивою головою: «Всі опісля реєстрації так тупотять… Тільки до церемонії щось ніхто не наважується». Згодом Марина народила сина і занурилася в сімейні справи.