Ірина Солодченко - Неприродний добір

Становище його на похоронах було двозначним. Серед сусідів пішли чутки, нібито «він міг її врятувати». Марина таки вміла набувати собі ворогів…. Останнім часом вона демонстративно підкреслювала свої статки, що не всім подобалося. З власної примхи змушувала водіїв забирати і підвозити аж до самісінького під'їзду незважаючи на вузьку проїздку двору, заставлену іншими машинами, де водії не мали місця розвернутися. Думки вийти з автівки за межами двору у неї не виникало, бо з якогось часу ганьбилася і крок ступити землею. На всі дорікання з цього приводу з посміхом відмовлялася: «Це — мій стиль».

…Підійшов Марек повідомити, що гарячий обід у кав’ярні призначено на шістнадцяту. Потайки він передав Олегові невеликий плаский пакунок і тихенько виклав, як йому довелося улещувати бухгалтерку, тямущу чорнооку красуню років двадцяти п’яти на ім'я Полінка, щоб вона нишком знайшла у Марининому письмовому столі стартового пакета.

Без Марека і допомоги фірми він би не обійшовся. Довідавшись про те, що трапилося, директор без зайвих питань виділив свого водія з автомобілем і за добу вони влаштували всі справи пов’язані з похованням, забрали зі стоянки Chevrolet і відвезли його на СТО. Євген Павлович, такий собі здоровецький пикатий дядько, розповів деякі подробиці п'ятничного вечора. Виявилося, що інший водій фірми, Віталій, був на той час у відрядженні, а шеф кудись квапився і конче потребував свою машину. Втім Марина Дмитрівна відмовилась їхати додому самостійно, а з незрозумілою завзятістю чекала цілу годину, допоки Євген Павлович відвезе директора і повернеться за нею. За його словами вона всілася в авто в чудовому настрої, раділа вихідним, але про те, як проведе вечір, не згадувала. Дорогою вони заїхали до супермаркету, скупили безліч харчів, а десь о пів на дев'яту вона ввійшла до свого під'їзду. Більше ніхто зі співробітників в цей день її не бачив і телефоном не спілкувався.

Підрулила темно-синя Toyota Camry, з якої вийшли щільний чоловік середнього зросту в довгому темно-сірому пальті й шкіряному кепі з телефоном біля вуха. Із заднього сидіння як змія повільно виповзла струнка, модно вдягнена, але некрасива жінка з величезним букетом троянд. То були директор фірми з дружиною. Постоявши біля машини доти, допоки чоловік скінчив телефонну розмову, вони разом наблизилися до труни. Дружина директора підкреслено урочисто поклала букета у домовину, але чиїсь зморщені руки з вузлуватими пальцями відразу підхопили його, розібрали на квіточки й виклали великі жовті троянди уздовж тіла. Потім пара попрямувала до Олега… Трохи постояли мовчки, затим директор запалив сигарету і зізнався, що він дотепер перебуває в шоковому стані… А його дружина додала, що Олегові треба неодмінно завітати до бухгалтерії й одержати там матеріальну допомогу й зарплатню дружини за листопад.

Зненацька жінки заметушилися і метнулися розподіляли хустки та пов'язувати рушники. Всіма командувала баба Шура, яка вказувала, хто понесе який віночок. Позаду чийсь хрипкий жіночий голос потиху журився: така пишна жінка, а померла в районній лікарні ледь не серед безхатченків.

Олегу було вже несила все це слухати і він пересунувся поближче до сина. Дістався його долоні, міцно стис її й ураз відчув на спині чийсь погляд. Нагло озирнувся і удав нібито шукає когось очима. Нутрощами відчув, що хтось із присутніх тут людей бачився з Мариною в п'ятницю ввечері або розмовляв з нею телефоном. Але хто? Чи не той височенький парубійко з холодними очима в чорному пальті? Ось він стоїть поруч з директором, стуливши безбарвні губи. Директор запалює чергову цигарку, а запальничка дає збій. З гідністю, без особливої метушні хлопець дістає свою власну запальничку й простягає директорові. Вгадай… До узголів'я ніхто зі сторонніх не проривається, та й мужики — не баби…Вони, як щось і було, не світитимуться. Це тобі не кіно… І Олег згадав один безглуздий російський фільм…Як же він називався? «Любовник», здається…. Як жіночка одна трамваєм до коханця наїздила, бо полюбляла книжку почитати на його дивані. А коханець той — не якийсь там ботан, а справний мужчина, який ніколи не був одружений через цю жіночку… Потім коханка померла, а мужики почали стосунки з’ясовувати аж до смерті чоловіка, яка сталася… саме у тому трамваї, на якому його жінка наїздила до свого бовдура-коханця…

… Дорогою з цвинтаря напруга спала, і все якось пожвавішало. Десь у повітрі навіть завертілося недоречне прислів'я: «Справив діло, гуляй сміло». До початку гарячого обіду залишалося ще з півгодини, але багато хто відсіявся, тому перед кав'ярнею наразі тупцювалося чоловік тридцять Директор зі своєю дружиною та «чорним пальтом» виїхав із цвинтаря щойно виголосивши свою промову про невиправну втрату, яку понесла фірма у вигляді «цінного працівника, прекрасної жінки й чуйного товариша»…