Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

У глибоких тарілках на столі красувалась варена картопля; дівчата з лабораторії Софії Абрамівни Рапп стушкували тлустого кроля, тіточка Паша принесла тверді, чудесного домашнього посолу огірки й помідори, а в тонкостінні лабораторні колби налито було томатний сік: найпопулярнішим напоєм серед кібернетиків й імунологів залишалась нестаріюча «кривава Мері» — спирт і томатний сік. Боря Голуб сказав Майзелеві правду: він не пив. Йому, тверезому, завжди цікаво було дивитись, як поступово перед очима міняються люди: після першої чарки, другої, третьої. Як ставав балакуном мовчазний, соромливий Володя Андрійчук, як одного разу Микола Іванович Собінов — людина загайна й стримана, танцював твіст і цілував ноги лаборантці з біохімічної лабораторії, як із Милочки спадала робленість і кокетство; голоси ставали гучніші, жести — вільніші; люди шукають виходу із сталої рівноваги, думав Голуб, із постійної жорсткої запрограмованості. Колись я напишу дослідження: «Алкоголь як фактор становлення міжособистостних стосунків у замкненій стратифікаційно-стабільній системі». Цікаво, думав він, що станеться з електронним мозком, коли ввести в нього алгоритм сп'яніння. Промоделювати сп'яніння: відключити контролюючі центри, збільшити активність примітивних програм життєзабезпечення — статевий, харчовий та агресивний інстинкти, подвоїти чи потроїти кількість невірогідних асоціацій. Що за життя, потім подумав вів, як нудно, коли все знаєш наперед: хто що скаже, хто що зробить, які записи Тома Джонса, Елвіса Преслі та Адамо принесе Володя, котрий не може відірватись від свого дорогого магнітофона, що співатиме тіточка Паша; в мене занадто добре працює мозок; усе можна передбачити; людям з Милоччиним інтелектом жити в цьому світі, мабуть, цікавіше: для них існує набагато більше неочікуваних речей.

Несподівано прийшов Даня Мовчан, набився в їхню компанію. Інші відділи святкували вчора — Даня й там побував. Сів поміж Софією Абрамівною та Милочкою і одразу почав під Милочку клини підбивати, хоч на другому кінці столу сиділа одна, чорнява, котра боялась очі підвести, подивитись на Даню. Боря сів поруч із Софією Абрамівною — вони зараз символізували верховну владу двох лабораторій, з усмішкою подумав він. Милочка майже не слухала Даниних слів, вона дивом прийшла на це свято, просто незручно було перед лабораторією, бо завтра Милочка брала шлюб у Палаці одруження, а ввечері мало відбутись весілля, й мати Милоччина та майбутня свекруха збилися з ніг, готуючи всяку смачню, і ще біла шлюбна сукня не була готова, треба було бігти до кравчині, й ще було безліч невідкладних справ, і Милочка вже картала себе за те, що сидить тут, поруч із цим відомим бабієм, про якого чула різні історії і якого не любила: незважаючи на всю свою зовнішню осучасненість, Милочка була добропорядною дочкою добропорядних обивателів, і її лякали такі чоловіки, як Даня: здавалось їй, що він наскрізь брудний.

— Ну що ж, — підвівся Боря, тримаючи в руках склянку з томатним соком. — Як мужчина і як господар я хочу привітати наших дорогих жінок, яких ми дуже любимо, зі святом і побажати всього найкращого. Будьмо!

— Якби ви любили нас, то не томатний сік пили б! — сказала з викликом лікар Богучарова — жінка, яку всі боялися за гострий язик. — Справжні мужчини п'ють щось міцніше.

— Можна щось і міцніше, — сказав Голуб.

— Налийте Борису Миколайовичу, налийте, — загукали з усіх боків.

Андрійчук обережно, щоб не перемішати, налив спирту на томатний сік: між двома шарами з'явилась вохристого кольору хмарка — під впливом спирту сталась денатурація білків. Нащо я це роблю, подумав Голуб. Щоб бути схожим до них? Або для того, щоб звільнитись від тягаря, що лежить на душі? Від цього я, мабуть, уже ніколи не звільнюсь. Він принизив мене, закреслив усю мою працю, зневажив усе те, що збирав я роками, виношував, усі мої ідеї й почуття. Навіщо я дав йому рукопис? Чого я міг чекати від нього, від старого склеротика, від догматика старої слинявої школи; вони вміють проголошувати гарні слова; а коли до них приходить на приватний прийом хворий, вони луплять із нього двадцять рубликів і на менше не погоджуються. А один із їхніх стовпів, про якого вони тепер усякі розчулені небилиці травлять, — усі в Києві знають, яким він був живодером: коли прийшов до нього його санітар, привів хвору дружину, Стовп перш за все спитав його, чи є в нього потрібні гроші? Гроші були, та невеличкі. Тоді нічим не можу служити, батеньку, ласкаво розвів руками Стовп; лікуйтеся в когось іншого. Знаємо їхній гуманізм, думав Голуб. Даня Мовчан і той врятував за своє життя більше хворих, ніж ті столітні стовпи, які велично прикладали свої вуха до хворих сердець і нічим не могли допомогти: вони тільки містифікували та гіпнотизували хворих своєю удаваною лікарською всевладністю та всемогутністю. Насправді ж я не знаю, як можна було лікувати людей при тодішніх технічних засобах та мікстурах. Тоді не було навіть порядних антикоагулянтів [11] 11 Антикоагулянти — препарати, що зменшують згортання крові. Широко застосовуються при інфарктах та в серцевій хірургії. : вони й мріяти не могли про те, що роблять зараз Костюк і Даня Мовчан.