Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

Осягаючи добротні премудрощі німецької медицини, вивчаючи ґрунтовні праці Рудольфа Вірхова, Роберта Коха та Макса Петтенкофера, Степан Карлович почував гордість за німецьку націю. Він був щасливий, що в його жилах тече німецька кров. Колективний розум цього народу свідчив про велику духовну чистоту й раціональну врівноваженість, що відкривало перед німцями великі історичні перспективи в майбутньому згармонізованому світі науки й позитивних знань. Степану Карловичу здавалось, що німці щасливо позбулись комплексу національної неповноцінності, на який страждали за часів своєї розчленованості, й раніше за інші європейські народи наблизились до царства внутрішньої свободи, неодмінною передумовою якої була вимога: не пригноблювати інші народи й тим самим не пригноблювати самих себе.

Та подеколи між ним та його співвітчизниками виникала якась болісна межа: зненацька проглядали в тому народі симптоми майбутньої нечуваної хвороби. Крізь рум'яна та білила імперської непохитності та добропорядності (того, що зветься зараз establishment) просвічувала смертельною жовтизною початкова стадія лихоманки, порча крові — ще зовсім не грізні, ще зовсім безневинні ознаки продромального [10] 10 Продромальний період (мед.) — період початкових ознак хвороби. періоду хвороби. Болісно роздумуючи над долею німецької нації, яку багато хто схильний був звинувачувати в одвічних злочинних прямуваннях, уже на схилі своїх літ Степан Карлович зрозумів, що кожен народ збереже своє духовне здоров'я тільки тоді, коли своєчасно й рішуче відсікатиме уражені хворобою суспільні тканини. Горе тому народові, який дасть розгулятись людиноненависницькій вогневиці: хвороба знищить навіть найздоровіші, найвідпорніші елементи, бо, як лікар, Степан Карлович знав, що гниття однієї частини організму затруює весь організм у цілому.

Йому пригадався дивний судовий процес, який викликав сенсацію не тільки в Кенігсберзі, а й в усій Німеччині. Нещасний дев'ятирічний хлопчик Карл Штейнер, круглий сирота, втік із католицького монастиря, де зазнав великих знущань. Його спіймали, й двоє монахів жорстоко збили його бамбуковою палицею, завдавши тілесних пошкоджень. Як експерт, до суду був викликаний відомий професор-хірург Фрідріх Більц. Степан Карлович поважав цю худеньку людину, лекції якої неодмінно збирали студентів із інших факультетів, бо в тих лекціях медицина перепліталася з філософією, а демонстрування хворих — із читанням віршів Рільке; вражала також технічна вправність Більца, порядок в операційній та вимуштрованість асистентів, котрі з півслова розуміли свого шефа. Степан Карлович, котрий на ті часи теж хотів стати хірургом, мріяв про таку клініку й такий порядок. Відповідаючи на запитання головуючого, Більц заявив: «Я рішуче не розумію, яка тут мова може бути про катування. Педагогічне шмагання, ось і все. Адже ви не повірите, що звинувачені перевищили свої права — це було б нечувано!» «Пане таємний радник, — обірвав його суддя, — я змушений вас просити не виступати в такому тоні. Ви не повинні виходити з ролі експерта». Більц почервонів і роздратовано сказав: «А я прошу пояснити мені, як взагалі на основі таких нічого не вартих фактів можна порушити судову справу. Це незбагненно!» Головуючий відповів: «Суд вас запросив і не мусить давати вам пояснення або вступати з вами в полеміку. Я прошу вас висловитися по суті справи». На що Більц відповів: «Можливо, все так і було, як засвідчив поліційний лікар. Але це було лише педагогічне шмагання. Доброго хльосту хлопчик, на мою думку, цілком заслужив. Я не прихильник Ломброзо, але досить подивитись на здегенерований череп хлопчика, аби пересвідчитись у тому, що він здатен на злочин. Зрозуміло, що з такими дітьми нелегко справитись».

Так, це були квіточки, це були перші квіточки. А коли почалась війна, з'явились ягідки: маленькі зелені ягідки. Степан Карлович пригадує, як зустрів у травні 1917 року на Прорізній свого приятеля Сашка Спиридонова, з яким удосконалювали вони лікарську вправність разом у клініці Образцова. Він не впізнав веселого череваня Сашка: назустріч йому йшла виснажена стара людина, що спиралась на палицю. Спиридонов повернувся з німецького полону. Він розповів Майзелеві, як три місяці сидів у дзеркальній кімнаті, де ледве не збожеволів, дивлячись на свою багаторазово помножену подобизну, як потім кинули його в концтабір, де голодні російські полонені шукали рештки їжі в помийних ямах, і як хтось із конвоїрів, побачивши це, підійшов і вбив одного з них пострілом із гвинтівки, сказавши при цьому: «Я вбив російську свиню, бо якщо людина лізе в помийницю, вона — свиня». І що найстрашніше, розповідав Спиридонов, за всім цим спостерігав лікар — німецький табірний лікар!